Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Немає жодного сумніву, що польські та російські історики давніх часів (ХVІІ–ХІХ століть) достовірно володіли питанням походження імені-прізвища Гедігольд. Урешті-решт — в Європі матеріали 16-го Вселенського Констанцького Собору (1414–1418 роки) таємницею ніколи не були. Хто бажає — може в цьому переконатися. Хоча, звичайно, в Російській імперії матеріал про 16-ий Вселенський Собор завжди був заборонений. Особливо цю подію замовчували російські більшовики радянського часу. Не люблять говорити на цю тему й польські шовіністи.
Дивує тільки: чому сучасні історики незалежної України мовчать з цього приводу. Я ж свідомо в цій частині книги не посилатимусь на матеріали Вселенського Собору, щоби показати, що й інші давні джерела дозволяють ідентифікувати князя Гедігольда, як руського князя Василя Красного. Що автор і зробив у першій книзі «Україна-Русь. Споконвічна земля».
Зазначимо: саме завдяки князю Василеві Красному — нащадку руського (українського) королівського роду Данила Галицького — Констанцький Собор (1414–1418 років) змушений був визнати:
Перше. Законність походження української православної церкви, яка постала 988 року за часів єдиної християнської. Запроваджена та підтримувалася представниками Великого руського (українського) князівського роду, серед яких — князь Василь.
Друге. Василю Красному, він же руський князь Гедігольд, вдалося переконати «…учасників Констанцького собору (1414–1418 рр.), що татарська політика Вітовта узгоджується з настановами християнської церкви» [44, с. 267].
Це була наша друга — моральна — перемога над Тевтонським орденом.
Переміг руський (український) князь Василь Галицький (Острозький).
1421 року Велике Литовсько-Руське князівство відвідав посол англійського і французького королів Бургундський лицар Гілльбер де Ланноа.
«Я проехал через нижнюю Русь и прибыл к князю Витольду, великому князю и государю Литовскому, которого я нашёл в Каменце на Руси» [8, с. 36].
Ми цитували спогади Бургундського лицаря за перекладом київського історика Ємельянова, опубліковані 1873 року в «Киевских университетских известиях. № 8». У примітці 2 на сторінці 36 історик пояснив таке: «Польский переводчик полагает, что это Кременец, потому что ниже Ланноа говорит ещё о другом Каменце, находящемся в Подолии, следовательно о настоящем Каменец-Подольске. Но Ф. Брун (який раніше опублікував спогади де Ланноа. — В.Б.) даёт другое, более вероятное объяснение. Он говорит, что если бы Ланноа ездил в Кременец, то ему вовсе не следовало бы возвращаться во Львов, для того чтобы отправиться в Каменец-Подольск» [8, с. 36].
Не будемо черговий раз досліджувати це питання. У першій книзі вже пояснювалося, що першим Кам’янцем, де згаданий лицар мав зустріч із князем Вітовтом та обідав у «руського князя та княгині, де були руські князі та лицарі», був сучасний Кам’янець на річці Лісна Брестської області, про заснування якого згадує Літопис Руський у 1288 році. Звичайно, польські хроністи та історики, будучи освіченими людьми, володіли такими простими істинами. Що очевидно. Але, одночасно, вони бачили: лицар Гілльбер де Ланноа чітко вказав, що зі Львова до Кам’янця він «проехал через нижнюю Русь и прибыл к князю Витольду». Тобто Берестейщина, як і Волинь, які вони пізніше окупували та намагалися привласнити, за свідченням незалежного європейця, 1421 року належали до корінних земель Русі. Ось чому польські, а пізніше російські історики плутали із визначенням ставки князя Вітовта та Великого Руського князя Федора Острозького (Галицького). Не забуваймо, Великий руський князь і княгиня, в присутності багатьох інших руських князів та княгинь, теж дали обід Бургундському лицарю у своєму палаці.
Ось переклад одеського історика Ф.К. Бруна, вперше опублікований 1853 року:
«Князь и княгиня Русские, из его свиты (Вітовта. — В.Б.), дали мне также прекрасный обед…» [7, с. 437].
За етикетом давніх правлячих родів Європи, обіди іноземним послам могли влаштовувати тільки володарі держав та їх піддані васали — колишні правлячі родини незалежних народів (держав). Усе!
Такою родиною руських князів у Великому Литовсько-Руському князівстві був рід князів Острозьких (Галицьких). А главою роду 1421 року був князь Федір. Тобто — 1421 року бенкет (обід) послу двох королів, про який іде мова в Гілльбера де Ланноа, влаштував руський князь Федір Данилович Острозький (Галицький).