Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Якщо Польща, як ми раніше писали, мала свою офіційну делегацію ще з початку роботи на чолі з ректором Краківського університету Павлом Володимиром, то литовську делегацію запросили дати пояснення наприкінці роботи Собору, хоча вона брала участь із самого початку. Однак згадана делегація відмежовувалася від тих «злочинів». Тому Вітовту довелося відповідати на всі звинувачення через своїх представників. Офіційними доповідачами від Литви на Констанцькому Соборі були:
1. Митрополит Київський Григорій Цамблак — з церковних питань.
2. Князь Свидригайло — молодший брат польського короля Ягайла — з питання зради поляків (Ягайла).
З. Князь Василь Красний Галицький (Острозький) — нащадок руського короля Данила Галицького — з питання звинувачень Вітовта.
4. Князь Олександр Ніс (Туровський) — нащадок руських князів — з питань Грюнвальдської битви (як учасник).
Звичайно, головним доповідачем Великого Литовсько-Руського князівства слід уважати православного теолога і Київського митрополита Григорія Цамблака, бо, як пишуть сучасні українські історики, «… в Констанці, по суті, вирішувалась доля православ’я у Литовській державі» [44, с. 275].
«Цамблак прибув до Констанца на початку 1418 р., коли собор уже добігав кінця, на чолі пишної депутації з 300 русинів, литовців, волохів і татар.
Митрополит привітав учасників собору «Похвальним словом», в якому не пошкодував гучних епітетів на їхню адресу («Вы есть звёзды церковные, небесных звёзд светлейши и действеннейши не плавающие по водах корабли наставляющи к градом и местом, но душа правяще к небеси»). Він закликав присутніх «воедино собрати по первому устроению и отеческому преданию от многих лет, завистию дияволиею, расщеплённое тело церковное», широко вдаючись до риторичних прийомів…» Його візит у Констанці навіть перетворився на поїздку до Риму (тобто Папа запросив митрополита до Риму для диспуту зі своїми «мудрецями». — В.Б.). За перемогу в цьому диспуті Вітовт нібито пообіцяв митрополитові перейти разом з усією Литовською землею у православ’я; поразка ж загрожувала покатоличенням русинів…» [44, с. 274–275].
Варто думати, що Київський митрополит Григорій Цамблак у диспутах з католицькими теологами не програв, раз Папа та Рим не мали підстав покатоличувати Русь (Україну). Не будемо вдаватися до пояснень розбіжності «тлумачення у східній та західній християнських традиціях догмату троїстості Бога (головного каменя спотикання християнських теологів. — В.Б.)» [44, с. 275].
І хоча митрополит не зазнав у диспутах поразок, та Великий князь Вітовт, звичайно, не збирався вихрещувати Литву з католицької в православну віру. Мова йшла про об’єднання двох церков, про їх унію. Такою у ті роки була думка як у Константинополі, так і в Києві. Послухаємо:
«Цамблак… заманіфестував свої наміри на аудієнції у папи Мартіна V, закликавши його форсувати справу унії, укладенню якої сприяли настрої, що, за словом Цамблака, запанували на Русі та у Візантії (останнє засвідчили представники візантійського імператора Мануїла, котрі також прибули на Собор). Отже, литовський (мається на увазі Київський. — В.Б.) митрополит не збирався йти шляхом сепаратних угод: зберігаючи пієтет щодо візантійської Церкви, він пов’язував справу унії з позицією тамтешніх ієрархів» [44, с. 275].
Хочу зазначити, що вплив Великого князя Вітовта в державі був, без сумніву, домінуючим. Але на руських (українських) землях правили наші князі. І, звичайно, на руських землях влада і вплив Великого Руського князя була нітрохи не меншою за владу Вітовта. Це історіографії правлячих нами шовіністичних держав (імперій) вбивали сотні років у наші голови тези про відсутність будь-якого українського духу, особливо державницького, на нашій предківській землі. Тому й немає жодної згадки про руських (українських) князів та їх рішення. Немовби вони були осторонь такого важливого, доленосного процесу.
Українські князі не тільки дієво співпрацювали у виробленні стратегії поведінки делегації на Констанцькому Соборі, а й були активними учасниками його, виступаючи з деяких питань головними доповідачами. Так, одночасно з митрополитом Григорієм Цамблаком вчинки та дії Великого Литовсько-Руського князівства і особисто Вітовта коментував та захищав син Великого Руського князя Федора Галицького (Острозького) — Василь Красний, який був учасником Констанцького Собору. В європейській історичній науці цього руського (українського) князя подають під іменем-прізвищем Гедігольд.