Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Не будемо пояснювати й тлумачити кожен із міфів, які існують навколо битви та першопричин їхньої появи. Справа в тому, що зазнавши повного розгрому, Тевтонський орден не бажав визнавати поразку. А оскільки ця організація була військовим знаряддям католицької Європи і насамперед папського Риму та базувалася на католицькому чернецтві (монахах) і європейському лицарстві з усіх країн, то й зрозуміло, що мала підтримку в усіх європейських країнах. Король Угорський, який у ті роки був одночасно намісником Священної Римської імперії, Сигізмунд Люксембурзький, втративши переважну більшість германського лицарства, повністю пристав на думку Ордену, що Вітовт і Ягайло перемогли незаконно завдяки залученню на свій бік язичників, «схизматів» і «сарацинів»:
«… У своєму циркулярі від 20 серпня до дворів європейських держав повідомляє про розгром Ордену як про перемогу язичників — Орден розбили литовці, русичі, жемайтійці і татари, а поляки навіть не згадуються. Цим циркуляром монархи Європи заохочуються надати допомогу Орденові або навіть зібрати сили для хрестового походу» [83, с. 128].
Звернімо увагу: дискредитація Грюнвальдської перемоги Тевтонським орденом та його європейськими спонсорами розпочалася відразу ж після поразки.
Владі Польщі (Ягайло) та Великого Литовсько-Руського князівства (Вітовт і Федір Острозький) доводилося постійно відповідати на звинувачення в зраді християнського світу. Оскільки, виправдовуючись, заперечували вину, то йшлося про нове потрактування Грюнвальдської битви. Зрозуміло, що головну роль у ній стали приписувати полякам та королю Ягайлові.
«Уже влітку 1410 року починає формуватися ідея, що Грюнвальд — це перемога нехрещених. Єпископ Познанський Альберт одразу ж після Грюнвальдської битви, 29 липня 1410 року, пише польським представникам при Папській курії, інструктуючи, як боротися зі скандалом, який виник відразу після битви, що Ягайло здобув перемогу за допомогою язичників, — язичниками називаються не литовці, а лише татари і русичі, і стверджується, що король мав право скористатися з помочі своїх підданих, нехай то були і язичники» [83, с. 128].
Слід зазначити, що в європейських та польських архівах збереглися виключно польські свідчення про Грюнвальдську битву. Немає руських (українських) та литовських.
Російська імперія впродовж 300 років забороняла українським науковцям взагалі вивчати та досліджувати це питання. Тому, коли ми бачимо стару працю на цю тему, вона поверхова і пустопорожня, переважно про «славетні смоленські полки» та їхню участь у битві. І чомусь завжди бракує пояснення, що 1410 року Смоленськ належав до Великого Литовського князівства і до того часу не мав абсолютно ніякого зв’язку з Москвою. Отака дилема.
Так почала переписуватися Грюнвальдська битва по закінченні. Ще «Восени (11 листопада 1410 р.) Ягайло у листі до посланника короля Чехії Вацлава IV при Папській курії Генріха фон Розенберга пише, не лише повторюючи, але й розширюючи аргумент, що володар має право у разі війни вдатися до допомоги своїх підвладних язичників, але водночас намагається применшити їхню роль, стверджуючи, що то були тільки допоміжні частини» [83, с. 128].
«Що більше на Заході розширювалася ідея про умовну і незаконну перемогу Ягайла — а до того особливо доклав зусиль трактат торунського домініканця Фалькенберга «Liber de doctrina» (1411 р), у якому стверджується, що поляки заслужили на смерть за союз із язичниками та їх захист — то більше зростало бажання дати відсіч. (Поляки ще більше почали прославляти себе в битві, і це стало. — В.Б.) початком… явища — мотивом перемоги, здобутої зусиллями тільки поляків. Пізніше він був перейнятий основним промовцем Польської делегації на Констанцькому соборі, Ректором Краківського університету Павлом Володимиром у творі «Conclisiones», де лаврами перемоги супроти Тевтонського ордену увінчує лише поляків. Цей мотив пізніше остаточно розвинув Я. Длугош» [83, с. 128].
Трапилось так, що усі польські офіційні джерела стали подавати Грюнвальдську битву, як перемогу поляків (Ягайла) над Орденом. Та, незважаючи на цю тактику, Орден висував все нові й нові звинувачення як проти Польщі (Ягайло), так і проти ВКЛР (Вітовт).
1414 року в Констанці для вирішення церковних питань, а також звинувачень Тевтонського ордену, підтриманих королем Угорським і намісником Священної Римської імперії Сигізмундом Люксембурзьким, проти Польщі (Ягайло) та ВКЛР (Вітовт), зібрався 16-ий Вселенський Собор. Що цікаво, то справді був Вселенський Собор, бо на нього прибули не тільки короновані Папою володарі держав та католицькі єпископи і делегати, а й офіційні представники Константинополя, православної церкви та православних християнських держав.