Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
«Цамблак… заманіфестував свої наміри на аудієнції у папи Мартіна V, закликавши його форсувати справу унії, укладенню якої сприяли настрої, що, за словом Цамблака, запанували на Русі та у Візантії (останнє засвідчили представники візантійського імператора Мануїла, котрі також прибули на Собор). Отже, литовський (мається на увазі Київський. — В.Б.) митрополит не збирався йти шляхом сепаратних угод: зберігаючи пієтет щодо візантійської Церкви, він пов’язував справу унії з позицією тамтешніх ієрархів» [44, с. 275].
Хочу зазначити, що вплив Великого князя Вітовта в державі був, без сумніву, домінуючим. Але на руських (українських) землях правили наші князі. І, звичайно, на руських землях влада і вплив Великого Руського князя була нітрохи не меншою за владу Вітовта. Це історіографії правлячих нами шовіністичних держав (імперій) вбивали сотні років у наші голови тези про відсутність будь-якого українського духу, особливо державницького, на нашій предківській землі. Тому й немає жодної згадки про руських (українських) князів та їх рішення. Немовби вони були осторонь такого важливого, доленосного процесу.
Українські князі не тільки дієво співпрацювали у виробленні стратегії поведінки делегації на Констанцькому Соборі, а й були активними учасниками його, виступаючи з деяких питань головними доповідачами. Так, одночасно з митрополитом Григорієм Цамблаком вчинки та дії Великого Литовсько-Руського князівства і особисто Вітовта коментував та захищав син Великого Руського князя Федора Галицького (Острозького) — Василь Красний, який був учасником Констанцького Собору. В європейській історичній науці цього руського (українського) князя подають під іменем-прізвищем Гедігольд.
Немає жодного сумніву, що польські та російські історики давніх часів (ХVІІ–ХІХ століть) достовірно володіли питанням походження імені-прізвища Гедігольд. Урешті-решт — в Європі матеріали 16-го Вселенського Констанцького Собору (1414–1418 роки) таємницею ніколи не були. Хто бажає — може в цьому переконатися. Хоча, звичайно, в Російській імперії матеріал про 16-ий Вселенський Собор завжди був заборонений. Особливо цю подію замовчували російські більшовики радянського часу. Не люблять говорити на цю тему й польські шовіністи.
Дивує тільки: чому сучасні історики незалежної України мовчать з цього приводу. Я ж свідомо в цій частині книги не посилатимусь на матеріали Вселенського Собору, щоби показати, що й інші давні джерела дозволяють ідентифікувати князя Гедігольда, як руського князя Василя Красного. Що автор і зробив у першій книзі «Україна-Русь. Споконвічна земля».
Зазначимо: саме завдяки князю Василеві Красному — нащадку руського (українського) королівського роду Данила Галицького — Констанцький Собор (1414–1418 років) змушений був визнати:
Перше. Законність походження української православної церкви, яка постала 988 року за часів єдиної християнської. Запроваджена та підтримувалася представниками Великого руського (українського) князівського роду, серед яких — князь Василь.
Друге. Василю Красному, він же руський князь Гедігольд, вдалося переконати «…учасників Констанцького собору (1414–1418 рр.), що татарська політика Вітовта узгоджується з настановами християнської церкви» [44, с. 267].
Це була наша друга — моральна — перемога над Тевтонським орденом.
Переміг руський (український) князь Василь Галицький (Острозький).
1421 року Велике Литовсько-Руське князівство відвідав посол англійського і французького королів Бургундський лицар Гілльбер де Ланноа.
«Я проехал через нижнюю Русь и прибыл к князю Витольду, великому князю и государю Литовскому, которого я нашёл в Каменце на Руси» [8, с. 36].
Ми цитували спогади Бургундського лицаря за перекладом київського історика Ємельянова, опубліковані 1873 року в «Киевских университетских известиях. № 8». У примітці 2 на сторінці 36 історик пояснив таке: «Польский переводчик полагает, что это Кременец, потому что ниже Ланноа говорит ещё о другом Каменце, находящемся в Подолии, следовательно о настоящем Каменец-Подольске. Но Ф. Брун (який раніше опублікував спогади де Ланноа. — В.Б.) даёт другое, более вероятное объяснение. Он говорит, что если бы Ланноа ездил в Кременец, то ему вовсе не следовало бы возвращаться во Львов, для того чтобы отправиться в Каменец-Подольск» [8, с. 36].