Чому Захід панує - натепер

Проте фактично найнижчі рахунки завжди були вищі за 2 бали, бо більшість енергії, що споживає людина, надходить у нехарчовій формі. У першому розділі ми бачили, що півмільйона років тому Homo erectus у Чжоукоудяні, можливо, вже спалював деревину на потреби готування їжі, а неандертальці безперечно це робили 100 000 років тому; до того ж вони вбиралися в шкіру тварин. Позаяк ми мало знаємо про спосіб життя неандертальців, наші припущення не можуть бути надто точними, але неандертальці безперечно залучали нехарчові джерела енергії й додатково здобували в середньому понад тисячу кілокалорій на добу, крім харчів, що дає їм загалом 3,25 бала. Цілком сучасні люди готували більше їжі, ніж неандертальці, носили більше одягу й будували хати з деревини, листя, мамонтових кісток та шкіри. Все це знов було паразитуванням на хемічній енергії, що виробляли рослини, дістаючи електромагнетну енергію від сонця. Навіть технологічно найпростіші суспільства мисливців-збирачів двадцятого сторіччя нової ери загалом здобували через харчові та нехарчові джерела щонайменше 3500 кілокалорій на добу. З урахуванням холоднішої погоди, їхні далекі попередники наприкінці льодовикового періоду мали діставати в середньому десь ближче до 4000 кілокалорій на добу, чи щонайменше 4,25 бала.

Я не певен, що будь-який археолог одразу сприйме ці оцінки, але є величезний розрив між 4,25 бала мисливців льодовикового періоду та 250 балами сучасного бензино- та електромарнотратного Заходу. Що сталося за цей час? Археологи, історики, антропологи та екологи цілком можуть об'єднати свої знання та досить добре це пояснити.

Ще 1971 року редактори журналу Саентифік Америкен запросили геофізика Ерла Кука підготувати есея, що він назвав Потік енергії в промисловому суспільстві. У цьому есеї Кук навів діяграму, багато разів відтоді передруковану, де подавав найкращі здогадні оцінки споживання енергії на особу серед мисливців-збирачів, ранніх аграріїв (тобто землеробів південно-західної Азії близько 5000 років до н. е., що про них ішлося в другому розділі), розвинених аграріїв (західноєвропейців близько 1860 року) та в "технологічних" суспільствах кінця двадцятого сторіччя. Він поділив рахунки на чотири категорії: харчі (включно з харчуванням тварин, чиє м'ясо споживають люди), домівка та торгівля, промисловість та сільське господарство, транспорт (рис. 3.1).

Кукові здогадні оцінки протягом майже сорока років надзвичайно добре витримували порівнювання з результатами, що їх збирали історики, антропологи, археологи та економісти[83]. Звичайно, вони дають лише початкову точку, але ми можемо використати докладні свідчення, що збереглися від кожного періоду східної та західної історії, й з'ясувати, як далеко реальні суспільства відхилилися від цих параметрів. Інколи можна покладатися на текстові свідчення, але стосовно більшости періодів, аж до останніх кількасот років, більше важать археологічні знахідки — кістки людей та тварин; хати; землеробські знаряддя; сліди терасування та зрошування; залишки ремісничих майстерень та товарів, що ними торгували, а також візків, кораблів та доріг, що ними ці товари перевозили.