Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
— Та ну тебе, краще ходімо перевіримо.
І обоє дружно пішли до фургона.
І справді, там лежали пакети з нарізаними та висушеними бурячками, сушене м’ясо, порізана морква, капуста та інші інгредієнти, спеції, картопля, томат, сметана, смалець, цибуля, часник, приправи та зелень. А ще їх чекав справжній сюрприз, на який випадково натрапила Тася. На самому споді, під усіма дарами, знаходився пакет, на якому був напис українською: «Вареники з сиром та картоплею».
— Ура! Ура! Ура! Дякуємо вам, щиро дякуємо, Зібе, Забе і всі, хто зараз нас чує і хто поклав це сюди, — закричав Роман, цілуючи пакет.
Раптом вітер гойднув завісу і у його шумі дітям почулось: «Будь ласка».
— Ти чув це, вони точно і бачать, і чують нас, з ними навіть можна поговорити. О диво! — проголосила Тася і, схопивши в оберемок пакунки, призначені для борщу, затанцювала довкола фургона. Через хвилину по сходинках спустився Роман, притискаючи вареники до своїх широких грудей та усміхаючись на всі тридцять два.
— А мені що танцювати, гопака чи польку? — і він, з гучним вигуком, високо підскочив у повітрі, зробивши ногами неймовірне па.
— Хай живе Дріода і всі, хто її заселяє, земляни вас люблять! Давай швиденько розведемо вогонь та зготуємо з усього цього смачні страви. А сметани скільки — вистачить ще й до вареників! — вигукнув хлопець, вихопивши пакет з відповідним написом з міцних та теплих Тасиних обіймів.
Вони навибирали з купи гілля, поламали його і розвели багаття. Рома побіг до струмочка та набрав свіжої джерельної води у казанок, потім підвісив його над полум'ям. Спочатку вкинули приправи та сушене м’ясо, далі у бульйон добавили бурячки та картоплю, всипавши трохи зелені. Наприкінці все решта плюс сушений щавель впереміш з кропивою, справжньою скарбницею вітамінів. Все це заправили засмажкою на смальці і висипали у вже відставлений борщ решту зелені.
Тася готувала, а Роман, сидячи біля неї, втягав носом смачні запахи, що линули з казанка, нишком ковтаючи слину, яка безупинно наповнювала його рот.
— Ну все, готово, — промовила дівчинка, — його би ще чимось товстим закутати, щоб упрів та настоявся (тобто дуже повільно остигав, зберігаючи у собі весь букет ароматів та смакових якостей).
Чекаючи, поки борщ настоїться та трохи остигне, діти встали та пройшлись побіля згасаючого багаття, заглянувши за валун. Віслючок лежав біля струмочка, до його теплого боку притулився Пірат. В обох були закриті очі і вони тихенько посапували.
Роман з любов’ю дивився на нерозлучну пару і раптом жаль та сум стис його розчулене серце.
— Слухай, сестро, як вони мають розлучатись, коли так здружились? Адже дріодці тільки дадуть нам домашнє завдання і потім відправлять вже назовсім додому. А знаєш, мені, чомусь, шкода залишати цю загадкову і таку чудову планету. Я до неї звик і мені буде її не вистачати.
— Мені теж, — схлипнула дівчинка.
— Ти чого? Отакої! Нам ще тільки сліз не вистачало. Давай краще подумаємо, як маємо звідси вибиратись. Ми ж досі не маємо жодного поняття, де знаходиться місце, з якого ми розпочали свою подорож.
— А от за це можеш не хвилюватись. З нами зв’яжуться, все розкажуть та дадуть інструкції. От тільки наша собачка буде сумувати за своїм другом. Добре, давай вечеряти, бо скоро смеркне, свічок у нас немає, а навпомацки їсти я ще не навчилась, — Тася взяла брата за руку і вони пішли куштувати свіжоприготований борщ.
Хлопець дістав з фургона миски, ложки та хліб і нарізав його. Діти поїли надзвичайно смачного борщу і запили його чистою джерельною водою.
Смеркало. Одна за одною на небі почали з’являтись мерехтливі зорі і через кілька хвилин Дріоду окутала ніч. Повівав легенький вітерець, приносячи з собою романтичні сни, бо Роман з Тасею перебували саме у тому віці, коли кров в організмі б’є ключем.
— Цікаво, що нам насниться сьогодні, — вкладаючись спати, прошепотіла Тася, підкладаючи долоню під щоку, як вона це любила робити, і вкрилась легким одіялом.
— Подивимось. Але сни, напевне, знову будуть однакові, як і у попередні рази, коли ми тут ночували.
Розділ 15
— Чуєш, коханий, у мене виникла гарна ідея. Я маю добру троюрідну, трохи вже в літах, сестру. Вона непогана, в неї добре серце, спокійний характер, а на що вже золоті руки!.. Давай познайомимо її з сером Джонатаном?
— Давай, — обернувся Харольд від каміна, у якому ворушив вугілля. — Я б дуже хотів, щоб наш другий батько був щасливий. Бачила, як він ожив останнім часом і якими сповненими глибокої довіри та очікування очима дивиться на тебе.