Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
— Я ще просто розглядаю кандидатури, адже їх стільки, що голова йде обертом. Я б і не подумала, що стільки буде, поки не взялась за сватання.
— Бо ніколи не задумувалась над цим питанням. Ти вже постарайся вибрати найкращу, благо, є з чого вибирати.
— Я й стараюсь. І мені здається, що Віола якнайкраще йому підійде, бо й характери у них дуже схожі. Обоє сором’язливі, мають м’яке серце і наївні, як діти. Найближчим часом треба їх познайомити, — голосом, повним виправдання, сказала молода жінка.
— А вона не була на весіллі? Можна було це зробити ще тоді.
— На жаль, не була, саме тоді вона трішки прихворіла і не змогла приїхати.
— Як шкода, але нічого, запросимо її у гості, і хай тільки спробує відмовитись, бо повеземо сера Джонатана до неї у гості.
— А й правда, мій ти розумнику. Навідаємо її всі разом після хвороби.
— От і чудово, — Харольд засміявся і пригорнув кохану дружину до серця. Заріна притислась до чоловіка усім тілом та так і затихла, боячись навіть подихом злякати цю чарівну і щасливу мить.
Через деякий час лицар помалу ослабив обійми і з ніжністю оглянув згори витончене обличчя жінки, що стояла біля нього з закритими очима, і тільки довгі чорні пухнасті вії ледь тріпотіли від його дихання.
Харольд легенько торкнувся пальцем Заріниної щоки. Вона відкрила очі і засміялась, зблиснувши рівними білосніжними зубами.
— Так би і стояла біля тебе, скільки би тримав.
— Я досить витривалий і тримав би кілька діб, ти б стільки витримала? — Харольд знову засміявся і відразу ж посерйознішав. — То що ж ми вирішуємо? Пора якось винагородити сера за його добре та щире серце і гостинність.
— Для початку передамо гінцем запрошення і припишемо внизу, що образимось, якщо вона не приїде, — Заріна відійшла від чоловіка та закружляла по кімнаті. — Шкода, що неможливо навіть надвір вийти через отой безкінечний дощ, що падає вже цілий тиждень. Давай неси сюди чорнило, перо та папір, будемо писати послання.
Харольд швидко приніс все потрібне, а молода жінка тим часом сіла біля низенького письмового столика на стільчик і взялась до роботи. Скоро лист був готовий, знайдений молодий та рвучкий гонець, що вмів тримати язик за зубами, щоб завчасно ніхто ні про що не здогадався. На щастя, сильний вітер розігнав сіру пелену хмар, дощ перестав і хлопець рушив у дорогу. За чотири дні він обіцяв повернутись і привезти відповідь.
— Хай Творець допоможе тобі, — благословила гінця у дорогу добра Заріна. Задля нього охоронці опустили підйомний міст і той швидко розчинився у туманній далині.
Минув тиждень, і одного чудового дня, коли Харольд та Заріна прогулювались широким подвір’ям замку, з оглядової вежі донісся крик, що на узліссі з’явився екіпаж, а позаду нього, на чорному коні, гарцював вершник.
— Це, мабуть, наш гонець, — прошепотіла Заріна чоловікові, разом з ним підіймаючись на оглядову вежу. — Але ж кінь не тієї масті. І хто міг би з ним бути, невже Віола власною персоною? Швидше б опустили міст і вони проїхали сюди, — і молода жінка глибоко зітхнула від охопившого її хвилювання.
Харольд змахнув рукою у відповідь на запитливий погляд вартового, що побачив наближення екіпажу з ескортом, і важкий міст поповз донизу. Вершник першим в’їхав на нього, позаду рухався екіпаж з двійкою впряжених у нього красенів-рисаків з довгими гнучкими шиями та на тонких граційних ногах. На брамі прибульців зустріло молоде подружжя. І раптом за їхніми спинами пролунав гучний голос сера Джонатана, який, мабуть, спостерігав за приїздом гостей зі свого вікна:
— І хто це до нас завітав?
Екіпаж зупинився і його лаковані дверцята відчинились. На сходинку ступила витончена жіноча ніжка в зеленій атласній туфельці, а згодом з’явилась і вся висока гнучка постать гості. Стривоженим голосом жінка запитала:
— Кому тут так терміново знадобилась моя допомога? Я їхала день і ніч, щоб встигнути і ця людина не померла. Де він? Я готова цієї ж миті зробити все, що в моїх силах.
Харольд з Заріною переглянулись, гарячково думаючи, як зам’яти грандіозний скандал, що назрівав у них на очах і що такого сказав гонець Віолі, а це була саме вона, що жінка відразу ж зібралась і поїхала сюди. Та їм на допомогу прийшов сам сер Джонатан, який, мабуть, про все здогадався.
Безшумно підійшовши, він з відчутним задоволенням почав розглядати ставну симпатичну гостю.
— Це мені терміново потрібна допомога, бо треба лікувати моє серце і душу, що весь час болить. Якби ви не приїхали, я б, мабуть, скоро помер. Ви просто змушені надати мені допомогу! — вже майже скрикував чоловік, тримаючись за лівий бік.