Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
Молодята вирішили залишити їх удвох познайомитись ближче і пішли, забравши гінця, якого звали Джон, з собою. Всі троє зайшли у кімнатку, де відпочивають охоронці і де у першу їх зустріч томився Хорольд, очікуючи кохану.
— Ну що, хлопче, давай розповідай, але по порядку. Ми хочемо знати, яким чином ти зміг витягти цю пані, що майже ніколи ніде не буває, з дому, та ще й так далеко. Це ж просто подвиг з її сторони. Що ж ти їй такого наговорив? — запитала юнака Заріна.
Той, набравши в легені якомога більше повітря, випалив:
— Ще дорогою я дізнався, що пані Віолетта дуже знаменита і добра цілителька, але пацієнтів привозять до неї додому, бо вона не любить кудись ходити, окрім до лісу та на луки по трави. І у мене з’явилась відчайдушна ідея. Я вигадав, що у нашому маєтку є хворий, який потребує негайної допомоги, а транспортувати його ні в якому разі не можна. Надзвичайно симпатизуючи пані Віолі та весь час нахвалюючи її талант, надзвичайні лікувальні методи та властивості, я виманив її з дому, щиро запевнивши, що ніхто, крім неї, не допоможе цьому чоловікові. Ми їхали і вдень, і вночі. Щоб було швидше, вона дала мені коня зі своєї стайні. Свого, втомленого попередньою, теж майже без перепочинку, дорогою до пані, я залишив у неї.
— Слухай, Джоне, ти маєш отримати якусь винагороду за свою винахідливість, і я обов’язково про це подбаю, — мовив Харольд. — А зараз ходімо глянемо, що діється надворі.
Всі троє вийшли з кімнатки і попрямували широким подвір'ям, пильно його оглядаючи. І в одному з тихих закутків молоді люди побачили захоплених жвавою розмовою сера Джонатана та Віолу. Чоловік, розмахуючи руками, тицяв пальцем у небо і щось їй розповідав.
У відповідь тепла та приємна усмішка раз-по-раз осявала симпатичне обличчя жінки. Здалеку було видно, що вони відразу знайшли спільну мову. А Заріна, ледь тільки леді Віола вийшла зі свого екіпажу, відразу ж зрозуміла, що душа та помисли її чисті, а в думках тільки щире бажання допомогти стражденному хворому.
— Нехай вони пізнають одне одного та зійдуться, вона насправді хороша людина, — подумки проговорила Заріна і від усієї душі побажала серу Джонатану щастя.
І тепер, дивлячись на них, добре серце молодої жінки втішалось і бажало їм злагоди у стосунках та відгуляти найближчим часом ще одне весілля.
Вечоріло. Дзвін сповістив усіх мешканців замку, що пора на вечерю. Сер Джонатан та леді Віола з’явились у залі, де були накриті довгі столи, рука об руку і чоловік турботливо всадовив гостю по праву руку біля себе. За всіма його діями з задоволенням спостерігали Харольд із дружиною.
— І на яку ж таку хворобу страждає ваш симпатичний опікун? — зі сміхом запитала Заріна Віолу. Та трохи зашарілась, але відразу ж знайшла, що відповісти:
— Точний діагноз я ще не встановила, це потребує трохи часу. Ще, можливо, не проявились всі симптоми хвороби. Але якщо я можу залишитись тут хоч на тиждень, я поставлю на ноги і вилікую цього доброго чоловіка.
— Та будь ласка, залишайтесь скільки забажаєте. Я приставлю до вас особисту служницю та покоївку, щоб ви не забували за іншими справами про цього сера ні на хвилину. І, можливо, лише одна ваша присутність вилікує його, задумайтесь над цим, — сказала Заріна, наливаючи у свою чашку суп із куріпки.
Сер Джонатан піклувався про свою леді, як про малу дитину. Власноруч наклав їй страв, вложив у руку ложку і, зазираючи у очі, запитав, коли вона спробувала, чи смачно, та що він ще може для неї зробити. Харольд тільки підморгнув дружині та, нагнувшись, прошепотів на ніжне вушко:
— Видно з усього, що у них все складається добре. Наш другий батько з першого погляду закохався по самі вуха і скоро будемо мати ще одне весілля, якщо, звичайно, леді Віола погодиться. Але, судячи з її рум’янцю та блиску в очах, вона буде не проти. Велике тобі спасибі від усієї чоловічої половини місцевого населення, яка дуже за нього хвилювалась. Яким би чином ще віддячити Джону? Здається, придумав!
— Що?
— Потім скажу.
— Ні, зараз.
— Твоє терпіння, як завжди, винагородиться, але пізніше, обіцяю, — і, поцілувавши Заріну у пальчики на обох руках, Харольд повернувся до других молодят, що не зводили одне з другого очей.
Повечерявши, всі розійшлись по своїх покоях, жваво обговорюючи сьогоднішні та прийдешні події, головною темою яких був сер Джонатан та леді Віолетта.