Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
— А ти хвилювався, як ми маємо знайти їхню базу. Я ж тобі казала, що вони самі нас відшукають. Бачив, як був поданий фургон. Їхнім властивостям просто немає меж.
— Я тобі щось скажу, але ти не смійся, — несміливо сказав Роман і Тася здивовано повернула до нього голову. — Хоч я, хоч ти — обоє багато чули про надможливості людського мозку. Звичайна людина використовує лише три проценти усього цього потенціалу. У мене з’явилась така думка, що дріодці просто використовують ці можливості на усі сто відсотків. Я чув, що людина може навіть літати.
— А ми з тобою і літали. Може наші друзі на деякий час увімкнули наші надможливості? Адже людський організм — це суцільна таємниця, а про мозок і взагалі говорити нічого. Отак то!
— А давай, коли наступного разу сюди навідаємось, попросимо їх хоч привідкрити деякі таємниці діяльності та можливості людського мозку.
— Є ще одна думка. А може, сам Творець не хоче відкрити нам ці таємниці? Адже навіть ті три проценти, якими ми користуємось, не завжди служать людям на добро, чи не так? А уяви, якби ми користувались мозком стовідсотково, що б то було! Найперше, треба поміняти у людях мораль і їх ідолів, бо у наш час люди моляться, в основному, на гроші, і зламати це у них буде надзвичайно важко. Але що це ми весь час про сумне, давай краще спустимось униз і провідаємо Пірата та Террі.
— Маємо тепер фургон і зможемо подорожувати по Землі.
— І будемо розповідати всім, що почули та побачили на Дріоді, — захоплено вигукнув Роман.
— Знаєш, мені чомусь здається, що земляни ще не зовсім готові нас слухати, можна навіть сказати, що зовсім не готові, та ми, все одно, спробуємо. Спробуємо також використати надможливості свого мозку і зробити так, щоб до них таки дійшло.
Діти вже сходами спустились вниз глянути на своїх менших друзів у спеціально відведену для них кімнату. Ті почували себе добре. Пірат їв з мисочки молоко, а Террі за обидві щоки наминав свіже пахуче сіно, що теж дивним чином з’явилось на борту. Фургон був тут же, припнутий до стіни двома канатами, а колеса знаходились у спеціальних підставках.
— Чудасія та й годі! Добре, залишимо їх насолоджуватись смачною їжею та один одним і подумаємо, чим зайнятись далі. Пропоную переглянути цікавий фільм, — запропонував Рома.
Вони знову піднялись нагору, де пішли у Тасину кімнату. Там вже стояла заставка відео. Діти згодились на «Гості з майбутнього» і почали з цікавістю його дивитись. По закінченні фільму Рома пішов до себе відпочити. Тася теж прилягла, і здоровий міцний сон відразу ж здолав обох.
Розділ 16
Діти прокинулись від легкого поштовху. Обоє кинулись до ілюмінаторів і побачили, що зореліт приземлився точно на те ж саме місце, що і першого разу — у малиннику. Довгі зелені стебла, як і раніше, були обтяжені темно-червоними стиглими кетягами соковитих плодів, які аж просились, щоб їх зірвали, бо під своєю вагою та від подихів вітру починали спадати з блідо-зеленого стержня і з тихим схлипом лягали на землю.
— От ми і вдома, — Роман влетів у Тасину каюту та, схопивши сестру в оберемок, разом з нею закружляв у якомусь дивному, тільки йому одному відомому, танку.
— Пусти. Треба швидше вибиратись звідси, доки нас ніхто не побачив. Адже сам знаєш, скільки тут ходить люду, а сезон малини ще не закінчився. І якраз квітнуть лікарські рослини, які місцеві мешканці теж збирають.
— Я якось про це і не подумав, — сказав хлопець, опускаючи сестру на підлогу, — але гадаю, що для інших цей зореліт невидимий, як і ми у ньому. Дія на невідомі ще людству можливості людського мозку! Але справді треба збиратись.
Діти взяли свої речі і спустились надолину. У відведеному для віслючка та собачки приміщенні вже нікого не було, і Роман з Тасею відразу попрямували до відкритих шлюзів та сходами, що висіли у повітрі, спустились на землю.
В Тасині ноги відразу тицьнулось щось холодне і, нагнувшись, дівчинка побачила Пірата. Недалеко них стояв вже запряжений Террі, що легенько котив за собою фургон. Знаючи, що він порожній, Роман все-таки запхнув всередину голову.
— А тут щось є. Наші друзі поклали сюди якісь подарунки, — і діти відразу ж обмацали свої нагрудні кишені, у яких знаходились коштовні камені для кожного члена їхньої сім’ї, і які їм дозволили взяти з собою на Землю після того, як решту піратських скарбів, що знайшов і зрештою скинув у море Гунжі і скрині з якими розбились об гострі скелі, діти передали Зібу, за що отримали велику подяку.