![Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/4/0/8/5/geroi-ne-vijni-pro-mertvih-zhivih-i-nenarodzhenih-download.jpg)
Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]
- Автор: Криштопа Олег, Калиновская Ольга
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2016
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]». Краткое содержание книги:
Зайняли якусь хату, сказали тримати позиції. Попереду — уже порожнє місто. Усі висотки — найкращі позиції для снайперів — в руках ворога.
— Негарні відчуття. Слава богу, по нашій хаті не було атак. Були гранати, наводчика поранило, але піхота не йшла. У ротного був ближній бій — до 30 чоловік піхоти, танчик вийшов прямо на них. Ніякої вже евакуації поранених.
Востаннє почули рацію увечері 17-го. Ішлося про те, що потрібно буде відступити на квартал назад. Вранці 18-го зрозуміли, що рація не працює. Увімкнули мобільний зв’язок. Знайшли телефон комбата.
— А він каже: «А ви звідки дзвоните?» — «Як звідки? З Дебальцевого». — «А що ви там робите? Хлопці, я не знаю, я вже в Артьомовську, проривайтеся якось, у Дебальцевому вже нікого нема». Усі потухли. «А може, на «Поляну» (так називалася велика база)?» І на «Поляні» нікого нема.
Поради були прості — прямо, потім направо, потім наліво і знову прямо. Об’їзними сільськими дорогами. Головний орієнтир — сліди колони.
Хлопці подивилися на «Поляну», а там феєрверк — вибухають боєприпаси. Настрій — приречений, близький до панічного.
Я ще подзвонив додому, сказав, що все добре.
— Я в Дебальцевому, каже, все нормально, — сміється дружина.
— Ще татові подзвонив, той поради якісь дає: «Сіді, нє висовуйся, там улічниє бої…»
— Про улічниє бої я пам’ятаю, він казав, — вставляє дружина.
— Такий з нами був капітан Коростильов, нєвозмутімий тіп, — продовжує Коля. — І він каже: «Грузимся на «беху» та й поїхали». — «Куди поїхали?» — «Та вуличками-вуличками і виїдемо». Та й грузимося.
Коля хвалить механіка БМП, який протягом ночі кілька разів розігрівав машину. І вранці вона завелася без проблем. Поїхали вуличками. Нарвалися на танк, очевидно ворожий. Той не встиг зорієнтуватися: свої чи чужі, хлопці не чекали, рвонули далі. Вискочили на трасу — там покинута техніка. З’їхали убік, щоб обійти зайняте росіянами Логвінове. Увімкнули єдиний живий телефон з кількома поділками зарядки. Передзвонили комбату, щоб дізнатися безпечну дорогу. Знову рвонули, бо стояння на місці — вірна смерть. На якійсь галявині побачили групу вояків.
— До бою! Попригали з техніки: «Ви хто?» Там чоловік 40 піхоти. «Київська Русь» батальйон. Кричать: «Забирайтеся звідси, бо зараз артилерію на вашу «беху» пустять». А тоді, як на зло, такий сонячний-сонячний день. Усе видно. Бачили, як на горбах стоять три їхні танчики і луплять кудись прямою наводкою — там ще якась колона наша йшла.
Коля згадує, що зістрибнув із БМП, відбіг подалі й заскочив у воронку, щоб сховатися в разі обстрілу. Дивиться, а його хлопці починають знову на броню лізти і від’їжджають.
— А мене як заціпило. Я лежу у воронці, мої поїхали, а я не можу ворухнутися. Підійшов до хлопців з «Русі», далі пішов пішки з ними. Кілька разів потрапили під мінометний обстріл. Командир був, здається, «Хотабич». Він там і загинув. Ішов попереду, міна впала. Він сів і так і завмер.
Відбувся короткий бій, загиблого просто заховали в кущах. Пішли далі.
— А що з твоєю «бехою»? — перериваю я.
— А вони доїхали. Доїхали. Хтось згадував уже на нашій території, що так рвонула, що ледве розрізнили, хто і куди. Вони молодці, по дорозі підібрали бійця, який сидів у полі. Доїхали до «швидких» — згружали його. І тут побачили, що в нього і спина, і задниця обгоріли. Певно, у шоці був. Як він на тій броні обгорілий доїхав… Але що з ним далі сталося, так уже й не дізнавалися.
За короткий час вийшов з оточення і Коля. Його нова група налічувала кілька десятків людей з різних підрозділів: «Київська Русь», «Кривбас», 128-ма бригада, ще хтось, невідомий і мовчазний. Уже на своїх позиціях — нерозбериха.
— Загрузили в «Богдан». На якомусь перехресті: «Так, хто з 128-ї — виходьте. Вам в Артемівськ. Шукайте попутку».
Вийшли просто на вулиці. Почала збиратися група. Коля увімкнув телефон і зателефонував родині й знайомим, зокрема редактору, — як журналіст захотів оповісти історію з перших уст.
— Тут якась кнайпа, вже життя нормальне. І тут раптом з-під кущів — бабах! Вилітає цілий пакет наших «градів» у сепарську сторону. Цивільна забігайлівка — і тут «гради». Я бачив, як падають, а як вилітають — не бачив… Я аж присів.