![Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/4/0/8/5/geroi-ne-vijni-pro-mertvih-zhivih-i-nenarodzhenih-download.jpg)
Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]
- Автор: Криштопа Олег, Калиновская Ольга
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2016
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]». Краткое содержание книги:
Парламентарів послали на… назад. Ні з чим. «Ротний проморозився», — каже Коля. Ситуація здавалася не так страшною, як комічною. Але обіцяний штурм таки відбувся. Хоча перед тим парламентарі з’явилися знову.
— Приїхали опять ці парламентьори з оголошенням. Усім гражданським двоє суток на збори. Бо через двоє суток тут буде війна у вашому селі. Всі виїхали, може, чоловік десять лишилося в селі. Виїхали на сепарську сторону. І реально зайшла дуже така потужна група. Десь три чи чотири доби був штурм — капець. І танчиками заїхали туда, і артилерія лупила, і «градами» сипали по тій Новоорловці. Ну, капець…
Голова кругом ішла — з трьох сторін треба було наблюдати. І через нас летіло, і по нас… Там я перший раз попав під «град». Хрещення «градом». Пішов через дорогу на сусідню позицію супчику поїсти. Сарай, хлопці зварили суп. Думаю, зараз поїм гаряченького. І тут — гу-гу-гу! Як були, так і полягали. Це жесть, канєшно. Відгуркотіло, минуло 30 секунд, повилізали — і тут знову. З ревом. Один контужений тільки — дуже повезло…
А потім почався обіцяний штурм. Бій не припинявся чотири доби. Ледве встигали перезаряджати автомати і кулемети. Відстань бою — витягнута рука.
— От четверо суток там таке творилося, капець. Просто капець. Просто лізли. Буквально дійшов до паркана, зламав штахетину, — це розказував мені «Філософ», такий позивний, Олег звати, а «Філософ», бо він любить поговорити заумно, — сховався за хатою, просто собі стояв. Там не було укріплень — хати й позиції. Сепар ламає штахетину, заглядає, а «Філософ» пре три чи чотири одиночки: тух-тух-тух! Сепар падає, стогне. Хлопці ще туда дві гранати кинули, та й він затих. Уже до такого доходило, вже прямо п’ять метрів до нього. Та й таке.
У самому селі російська армія (очевидно, ішлося саме про регулярні частини РФ) залишила десять загиблих.
— І ще там коло села валялись ті, що вони не позбирали. Всьо, більше в Новоорловку вони не потикались. Але регулярно туди прилітали то артилерія, то АГС. Постоянно.
На цій позиції стояли до 16 лютого. До так званого Дебальцівського «котла». Попри постійні обстріли, був, звісно, і вільний час. Кожен розпоряджався ним по-своєму.
— Я читав книжки. «Анну Карєніну» почав, в отпуску закінчив. Хтось куховарив…
У лютому РФ почала штурм Дебальцівського виступу. У тому, що це регулярна армія РФ, Коля вже не сумнівався:
— Вони дуже грамотно все робили. Колони їздили. Ми могли б щось корєктірувати, але туман, ніч. Просто чули ляскіт цієї «гусянки». Танкові двигуни. Перед нами було місто Кіровське. Нормальне таке жиле місто. То вони його напакували — там і танки, і «гради» звідти, і артилерія. Гражданські, заправка працювала, ввечері світло у висотках. А ввечері з-за цих висоток — «гради». Нормальна така війна. 15-го оце перемир’я. Команда: «Збирайтеся виїжджати!» — потім відбій.
Протягом цілої ночі 12 лютого 2015-го у Мінську тривали переговори між Путіним (РФ), Порошенком (Україна), Олландом (Франція) і Меркель (Німеччина). Напередодні було масоване порушення крихкого перемир’я й обстріли Росією мирних міст — Маріуполя, Артемівська, Краматорська, автобуса під Волновахою. Десятки загиблих. Тероризм у чистому вигляді.
«Він грає брудно, проти правил», — хтось із операторів зловив розмову Порошенка з господарем мирних переговорів Лукашенком. «Я знаю», — коротко відповів той.
Чомусь чи не найбільше йшлося за Дебальцеве. Домовленості про мир не дотримували саме там. Саме напередодні переговорів російським військам таки вдалося прорватися у тил Дебальцівського виступу і захопити село Логвинове. Звідти вже можна було обстрілювати так звану дорогу життя — трасу з Артемівська. Кілька днів тривали спроби вибити росіян з Логвинова. Марні. Один знайомий каже, що в тому селі було до сотні одиниць російської техніки. Знали координати і запрошували артилерію з Генштабу. Так і не дочекалися. Вистрелили, але не тим і не туди. Це вже інша історія. Станом на 15 лютого сенсу зберігати позиції не було — надто великими ставали втрати, щоб підвезти їжу чи воду. Безпечна евакуація поранених стала неможливою.
— 16 лютого ми виїхали колоною звідти. Приїхали у величезний базовий табір під Дебальцевим. Окопи, бліндажі — видно, що піхота. Офіцери пішли радитися в штаб бригади. Ми стоїмо-стоїмо — тут артилерія. Усі, як миші, — в щелі, бліндажі. Частина з наших вже того ж дня заїхала в Дебальцеве, а ми ту ніч переночували, стоячи у заправщиків у бліндажі — там в ямах вода набиралася. У них були цілодобові чергування, щоб цю воду відкачувати, відчерпувати точніше. А зранку 17-го нас теж у місто відправили. Виявилося, що місто вже не під нашим контролем.