![Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/4/0/8/5/geroi-ne-vijni-pro-mertvih-zhivih-i-nenarodzhenih-download.jpg)
Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]
- Автор: Криштопа Олег, Калиновская Ольга
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2016
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]». Краткое содержание книги:
Коля розповідає про це спокійно. Урешті, сьогодні вже можна бути спокійним. На початку жовтня 2014-го Нікішине в українських ЗМІ називали не інакше як «Сталінград». Крайня точка Дебальцівського виступу, село, практично поділене навпіл між Україною і Росією.
— Поки ми були в Дебальцевому, там магазини працювали, лікарня, школи, таксисти їздили — саме місто. Спокійно. А заперли нас в то Нікішине — гражданських майже нема, чоловік 20 лишилося. Ми тримали одну вуличку. З одного боку хат шість лишилося. З другого — вісім. Заїзд в село і до перехрестя — це наші позиції. А дальше — сепаратисти, бойовики.
Обживалися прямо в покинутих будинках. Особливих труднощів це не становило — раніше тут уже жили добровольці з батальйону «Київська Русь». Заміна підрозділів на позиціях була майже як в хокеї — півгодини на все про все. І щойно добробатівці поїхали, як почалася війна: з того боку почали стріляти. З автоматів.
— Ми в перші дні стріляли в усі боки — не були навчені. Це вже потім з’явилося — спочатку послухати, придивитися, звідки летить над головою, і вже в той бік стріляти.
Коля згадує, що найбільше гинули саме в перший день служби на новому місці.
— Це найгірше, коли приїжджаєш на нову позицію. Ще не знаєш, куди дивитися, де краще пригнутися, де перебігти, звідки й куди. Спочатку був такий Андрій. Щось не можу його знайти в «Книзі пам’яті» (інтернет-сторінка, яка відстежує усіх вбитих на війні). Були поранені й привозили нових на підкріплення. Важко вдесятьох. І приїхав Андрій. І в перший же день отримав поранення. Його евакуювали, але потім помер у Кам’янці, здається.
У листопаді — знову новоприбулі. І саме їх поранили під час звичайної операції встановлення «розтяжок».
— І один з наших бувалих повів їх вперед по вулиці розтяжки ставити. І напоролися на пулємьотчика. Скосив їх. Годину ми не могли ніяк вибити цього пулємьотчика. Вони лежали прямо на вулиці. Один, як виявилося, знайшов дріт алюмінєвий і зробив собі джгут такий саморобний.
Колі важко про це говорити. З новенькими ще не встигли познайомитися. Ніхто не ризикнув життям, щоб витягти їх з-під обстрілу. І вони просто годину стікали кров’ю.
— Ми його на руках принесли. В’язали довго. Він був ще при свідомості, але вже білів, синів…
Першого звали В’ячеслав Кірічек. Народився 1971-го в Ірпені. Залишилася мати і 17-річна донька. Мабуть, розлучений. «Героям слава!» Чи що там кажуть у подібних випадках?
Інший — Сергій Долгіх, з Тернопільщини, 1980-го року народження. Мати, дружина, донька:
— Ногу роздробило, руку. А потім перевертаємо його, а там ще в районі нирок поранення. І медик каже: «Ой, це вже, напевно, все». Приїхало БМП, погрузили ми їх, відправили, а потім виявилося, що за ним не приїхала швидка… Це те, що я чув… Таке…
Уже після зустрічі Коля надсилає короткі згадки про кожного із загиблих у «Книзі пам’яті». Кожен нагороджений орденом. За мужність. Третього ступеня.
У Нікішиному Коля був два місяці. Ротація. І знову загиблі.
— Попали хлопці з п’ятнашки під обстріл. Почули бойовики звук моторів, а це їх завжди активізувало.
Проти Нового року — коротка відпустка. Шпиталь — лікувати простуджені на холоді інтимні місця — і, не дочекавшись Нового року, 28 грудня, назад — під Дебальцеве. Уже на нову позицію — шахта Єнакіївська, поруч із селом Новоорлівка.
— Новоорловка — це тоже окрема історія. Село біля шахти Єнакіївської. Наш взвод стояв два кілометри звідти. То буквально невеличке село: одна довга вулиця і ще рядом трошки коротша дорога. І там, як вважалось, сама халявна позиція, тому що там куча гражданських, тишина. Добробати стояли там якісь, чуть не водку там хлібали. А потім — хлоп! — у кінці січня, оце от після здачі аеропорту, то були двадцяті числа, приїжджають до нас і туда, в Новоорловку, по черзі (спочатку до нас, потім до них) якісь парламентьори. Біла «Нива», вийшли два тєла: «Давайте вашого главного». Наш главний, канешна, не вийшов, послав когось, Віталік пішов, закарпатець. І кажуть, що в Кіровське заїхала рота спецназу «Путін_ру». І ще: «Вас через два дня будуть унічтожать. І у вас є три варіанта: ілі ви просто уходітє, ілі ми імітіруєм бой, і ви уходитє, ілі ми вас тут унічтажаєм всіх, равняєм з зємльой». Тіпа вони, парламентьори, — мєсні. А там руські приїхали, «Путін_ру», крутий спецназ. Їм не хочеться, але просили передати. Наш ротний так нічого і не відповів.