Горить свіча
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Горить свіча». Краткое содержание книги:
Зміст роману охоплює невеликий проміжок часу: грудень 1240 р. — літо 1242 р. Історичні події визначають розвиток дії роману, його сюжетно-композиційну структуру. Головним ідейно-композиційним центром твору є зображення героїчної боротьби киян проти загарбників. Вузловими моментами сюжету є перипетії особистих доль історичних осіб та вигаданих героїв: Добрині, тисяцького Дмитра, Янки, Іллі і Маріам, князя Михайла, сотника Жадігера, хана Бачмана. Сюжетні колізії роману досить напружені, з безліччю несподіваних конфліктів. Драматизм сюжету обумовлюється трагічністю долі більшості героїв.
Достовірність, переконливість зображення досягається тим, що послідовність історичних подій — взяття Батиєм Поросся, дев'яностошестиденна облога Києва і його падіння, кривавий шлях до останнього моря через галицько-волинські землі — показано через окремих людей, взятих у співвідношенні з часом і простором.
Він ще якийсь час постояв мовчки, споглядаючи на страшне діло рук своїх, і, судячи по тому, як хижо-радісно роздувалися його ніздрі, воно його тішило. Потім торкнув поводи і рушив назад. Нойони повернули за ним.
Полонених теж почали по десятку виводити за ворота і тут кожному накидали на шию канту, туго скручували сирицею. Добриня виходив з Княжої Гори останнім. Біля воріт оглянувся: сліпий воєвода, почувши гул голосів, рушив було услід, але перечепився, упав. Підвівшись, застиг на місці, потім знову рушив — і знову впав…
“Нещасний!” — зітхнув Добриня і змахнув з ока сльозу.
8Того ж дня Менгу-хан зі своїм туменом та валкою полонеників рушив до Канева, де була ставка Бату. Сонце ще не опустилося за небосхил, як він з'їхав на гору і побачив перед золотою юртою дев'ятихвостий туг[68] джихан-гіра.
Кінні і піші тургауди — охоронці ханської ставки — впізнали його, схилилися перед несамовитим тайджі[69] в низькому поклоні, провели до юрти, відкинули полог.
Менгу високо підняв ногу, переступив через поріг, щоб не зачепити його і цим не накликати на господаря нещастя, і вступив до розкішної юрти з золотистого шовку. Побачивши Саїн-хана, що сидів на підвищенні, опустився на одно коліно.
— Встань, брате! — промовив тихо Бату. — Підійди до мене. Я відчуваю, що ти приніс мені щасливу і приємну вістку! Сідай ось тут!
Менгу сів на оксамитовий половецький міндер[70], що лежав біля правої ноги Бату, підняв очі, бо Бату був вищий за нього на цілу голову.
— Саїн-хане, брате! Княжа Гора після рішучого бою упала і більше ніколи не підніметься! Радуйся!
— Дякую, брате! Це перша перемога в нашому поході на вечірні країни — і вона віщує нам нові славні перемоги. Але це тільки початок. Твій тумен доблесних піде далі!
— Куди, брате? Під Киюв? — Хижі очі Менгу заблищали. — Я давно очікую щасливої хвилини, коли знову побачу золоті хрести його церков! О, горе йому!
Бату заперечно похитав головою.
— Ні, під столицю орусутів іти рано. Поки не візьмемо всіх городищ, — а їх тут багато, — доти на Киюв не підемо. Ми не можемо залишати у себе в тилу жодного орусутського баатура! Щоб не сталося так, як після взяття Рязані, коли не знати звідки взявся баатур Євпатій Коловрат і завдав нам дошкульного удару. Зараз мої тумени обложили Канів, Чучин, Іван-город та Витачів на Дніпрі, Дівич-гору, Корсунь, Богуславль, Торцьк, Юр'їв та Володарів на Росі. Це велика сила! Якщо ми її не знищимо і підемо на Киюв, то вона вдарить нам у спину… Ми не можемо допустити такого!
— Я згоден з тобою, Саїн-хане.
— Але це ще не все. Киюв оточив себе не тільки з півдня, а й з заходу багатьма городищами. Торік ти розвідав їх, але взяти не зміг. Треба зробити це зараз.
— Ти хочеш послати туди мене?
— Так. Твій тумен доблесних і непереможних узяв Княжу Гору. Поки інші воюватимуть на Дніпрі та Росі, ти пройдеш на Стугну та Ірпінь і візьмеш Василів, Плісенськ, Чорногород, Звенигород, Ясногород, Мутажир та обложиш Білгород…
— Чи не забагато для одного тумена?
— Ти тільки обложи і не випускай нікого, а тобі на підмогу прийдуть інші темники. А там, де зможеш узяти, — бери! Патрай орусутські села — нам потрібно якомога більше захопити рабів, коней, скоту, хліба! Не дозволяй нікому тікати до Киюва, бо кожен втікач посилить залогу того міста. А нам його брати!
Батий говорив тихо, повільно, ніби розмовляв сам з собою, а Менгу знизу вгору дивився на двоюрідного брата і думав про дивовижну примхливість людських доль.
Бату був другим сином Джучі — отже, одним з багатьох онуків Чінгісхана. Спадкоємцем усіх завойованих монголами західних земель, що належали Джучі, мав бути старший син — Орду, але добрий і не владолюбний Орду відмовився від влади на користь Бату… Щасливчик Бату! Його взяло під свій захист Вічне Небо! І він став великим ханом! Якщо йому пощастить підкорити всю Русь і всі західні країни аж до моря франків, то він, чого доброго, зрівняється славою зі своїм дідом — Чінгісханом… Гм, а чого досягнув він, Мунке? Невже йому до кінця бути простим темником Бату? Невже онгони — добрі духи — не прихиляться до нього? Невже Вічне Небо ніколи не ощасливить його милістю своєю?
Він здригнувся, бо помітив, як, замовкнувши, Бату пильно зазирав йому в очі. Бату розумний і проникливий! Не відбереш цього у нього! Кажуть, що він і справедливий. Може, й так. Недарма ж прозвали його Саїн-ханом, тобто справедливим ханом. Та чи буде він справедливим, якщо розгадає його думки?