Горить свіча
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Горить свіча». Краткое содержание книги:
Зміст роману охоплює невеликий проміжок часу: грудень 1240 р. — літо 1242 р. Історичні події визначають розвиток дії роману, його сюжетно-композиційну структуру. Головним ідейно-композиційним центром твору є зображення героїчної боротьби киян проти загарбників. Вузловими моментами сюжету є перипетії особистих доль історичних осіб та вигаданих героїв: Добрині, тисяцького Дмитра, Янки, Іллі і Маріам, князя Михайла, сотника Жадігера, хана Бачмана. Сюжетні колізії роману досить напружені, з безліччю несподіваних конфліктів. Драматизм сюжету обумовлюється трагічністю долі більшості героїв.
Достовірність, переконливість зображення досягається тим, що послідовність історичних подій — взяття Батиєм Поросся, дев'яностошестиденна облога Києва і його падіння, кривавий шлях до останнього моря через галицько-волинські землі — показано через окремих людей, взятих у співвідношенні з часом і простором.
— Зрозумів, батьку. Зроблю, як кажеш.
Грицько відібрав у жінок їхні прикраси — сережки, персні, фібули, дістав із судника кілька золотих чар та срібних тарілок, а зі скрині — торбинку з гривнями, склав усе це в велику череп'яну макітру і накрив її плоскою череп'яною покришкою.
— Де ж закопати? Під валом? Чи під грушею?
— Тут, у хатині, і закопуй, — відповів старий воєвода. — Біля печі… Вал обсунеться, груша згорить, а піч свою ви відшукаєте і через двадцять літ… Закопуй біля печі, і щоб усі бачили — дорослі й малі!
— А… А Добриня? — Грицько зніяковів.
— Я вийду, — підхопився Добриня.
— Не треба виходити, сину, — простягнув до нього руку Всеслав. — Ховаємо від ворогів, а не від своїх людей… Копай, Грицьку!
Грицько взяв копаницю — з розмаху ввігнав у тверду, мазану червоною глиною долівку біля припічка. Викопав яму глибиною в коліно, поставив туди макітру, засипав, притоптав.
Поки він працював, ніхто не промовив ні словечка, тільки по жіночих лицях текли сльози, а в дитячих очах стояв жах, змішаний з цікавістю. Закінчивши, Грицько витер шапкою спітніле чоло і глухо промовив:
— Запам'ятайте це місце… Кому пощастить вижити — хай той і володіє цим скарбом! Дай Бог, щоб кому-небудь пощастило!..
Останні його слова потонули в голосному жіночому риданні та дитячому лементі.
7Ранок був сонячний, але прохолодний. З-за Дніпра потягнуло сіверком, що сповіщав про наближення осені. По лісах та по ярах палахкотіли кетяги червоної калини.
Добриня стояв на валу і дивувався: тихо, вже сонце підбилося височенько, а татари мовчать. Відійшли в поле, грюкають там сокирами, щось лаштують, а що — звідси не розбереш. Це непокоїло Добриню, бо він добре знав підступність і хитрість супротивника. Що ж він готує? Відповіді не було.
Лише опівдні орда заворушилася. В полі пролунало глухо і грізно:
— Кху! Кху!
І тоді зі всіх боків до Княжої Гори зрушили з місця щільні ряди баатурів і, прискорюючи ходу, помчали до городища з драбинами в руках. Стріли русичів не зупинили їх. Падав один баатур — на його місце ставав другий, підхоплював драбину і разом з усіма кричав:
— Кху! Кху! Гурракх!
Драбини упали на вали. І не просто упали, а залізними гаками, прив'язаними до верхніх щаблів, міцно зачепилися за дерев'яні заборола. Тепер їх не відіпхнеш назад, не посунеш набік.
“Так ось яку хитрість застосували татари, — подумав Добриня, відкидаючи непотрібні вила-дворіжки і беручись за меча. — Попруть на вал, мов сарана, — не відіб'єшся!”
Бій, страшний рукопашний бій розпочався одночасно на всьому обводі городища. Навіть там, де вал тягнувся понад самим урвищем, татари ціною нелюдських зусиль зуміли підняти вгору драбини і вже лізли на забороло. Тріск, брязкіт, крики, стогін, прокляття — все змішалося в один громоподібний рев. Коротко і пронизливо цвьохали стріли, свистіли, розтинаючи холодне осіннє повітря і людські черепи, прямі мечі та криві монгольські шаблі, з глухим хряскотом репалися під булавами та татарськими шокпарами голови. І кров бризкала на всі боки, щедро обагрюючи старе дерево заборол, і трупи захаращували вузькі проходи, і вогненні стріли та начинені горючим китатським зіллям паперові ракети летіли на вцілілі після вчорашнього приступу дахи будівель і підпалювали їх. І ядучий дим здіймався над городищем і виїдав очі.
Добриня не знав, чи живий молодий воєводич Грицько, чи вже поліг, як полягли сотні захисників городища. Не чути було його голосу, та й самого не видно було. Тому, збивши біля себе купку воїнів, Добриня відчайдушне захищав надбрамну вежу.
— Тримаймося, хлопці! Тримаймося! — заохочував він своїх товаришів, що билися поруч. — Перемогти не переможемо, зате дорого життя продамо! А що може бути почеснішим для воїна, як усвідомлювати, що загинув ти не задарма, що прихопив з собою на той світ одного, двох, а то й десятьох ворогів! Та й б'ємося ми за рідну землю, за своїх людей, за правеє діло!
Його довгий двосічний меч разив ворогів безпощадно; відбивав ворожі шаблі, протикав горлянки, розтинав голови навпіл чи залишав криваву мітку на обличчі.
Однак сила силу ломить. Вже в багатьох місцях татари захопили забороло. Під могутніми ударами пороків упали ворота, і густий натовп озвірілих від крові ординців — у заячих, рисячих, вовчих малахаях, баранячих кожухах — увірвався в городище і накинувся на беззахисних жінок, дітей та стариків. Виск, плач, зойк струснули землю. На валах ще тривала січа, а в городищі почалася кривава розправа переможців над беззахисними людьми.