Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
Поділ був бучний і людний. Криві вулички його освітлювали ліхтарі, але тільки в безмісячні ночі, бруку не було. Сюди тікали з-під батьківської влади, з-під кріпацтва і від важкої праці, від ув'язнення і боргів або просто шукаючи заробітків. І, оселившись у Києві, приїжджий ніколи не повертався додому. Строката різномовна юрба переповнювала його майдани й базари. І кого тільки тут не було: і католицькі ченці в сутанах різних кольорів — від червоного капуцина до довгобородого бенидиктинця в брунатній робі, підперезаній звичайним мотузком; від суворого домініканця до улесливого єзуїта в шовках і лакованих черевиках. Запорожці в широчезних штанах, у кармазинових жупанах, альтембасових поясах і червоноверхих шапках — бирках; лірники, бандуристи, польське панство й лицарство, крилаті гусари, кварцяне військо, піхота, гармаші, шведські й саксонські ландскнехти, італійські малярі, греки, афонські монахи у високих циліндричних каптурах, молдавські бояри, прочани, панська челядь, гончарі й кожум'яки в шкіряних фартухах, ювеліри і зброярі, рибалки й дроворуби з широкими сокирами за поясом, наївні мовчазні литвини, татари, євреї, лихварі, кароокі дівчата у вінках із степових квітів і пишні панії в шовкових сукнях французького або італійського крою, ратмани, бургомістри, судді, прокуратори з пером за вухом, довгобороді талмудисти в оксамитових кафтанах, у білих панчохах і туфлях, гладкі вірмени з чорними блискучими, як маслини, очима і жебраки в барвистому лахмітті, що виставляли напоказ свої жахливі рани або каліцтво.
І над усім височіла грізна фортеця на верхів'ї Замкової гори. Її недавно поновили після жахливої пожежі 1608 року, коли вогонь мало не знищив усього міста. Перед пожежею замок був більший як Краківський, кам'яний, тинкований на зразок західноєвропейських. Поновив і зміцнив, його київський городник Іван Слушка так званим крижацьким способом, тобто на зразок твердинь Лівонського ордену. Він був обнесений міцним рубленим тином із двома брамами: північною — Воєводською і південною — Драбською [106].
Тут відбувався соймик, гродський і земський суди. Тут була митниця, дві церкви, триповерховий воєводський палац і другий менший — старостин. Тут були порохові льохи, склади набоїв, куль, свинцю, державні установи й приватні приміщення. Замок був озброєний сарпентинами, гаківницями [107] і важкими мортирами. Тут стояла польська залога. На випадок нападу озброювалося міщанство і цехи. А коли важко було втриматися в місті, сюди ховалися всі мешканці з жінками та дітьми й пересиджували облогу.
З непогаслим на обличчі пожвавленням ішов Сагайдачний колінкуватими вуличками, порослими травою, з дошками, замість тротуарів.
Справа налагоджується. Аби умовитися з цехами. Це найголовніше, але й найскладніше.
Сагайдачний простував до магістратського майдану повз Феліціалів фонтан із фігурою ангела під павільйоном та хрестом на покрівлі. Не спиняючись, обминув його і пішов уздовж магістрату. Це був двоповерховий будинок з трохи вужчим верхнім поверхом, як в українських церквах. Нагорі вікна були круглі з рамами у вигляді літери «Х». Невеличка вежа з круглою банею, шпилем і півником закінчували його силует, а балкон, звідки виголошували магістратські постанови, та дзигарі прикрашали чоло.
Сагайдачний обминув домініканський монастир із двома готичними вежами над входом, Притисько-Микільську церкву і пішов уздовж східного схилу Замкової гори.
За тих часів ремісники кожного цеху жили окремими вулицями, і шевський цех мусив бути десь за кожум'яками. За кілька хвилин Сагайдачний дістався в знайому вуличку, стиснуту двома узгір'ями, і зупинився біля сніжно-білої хатки на троє вікон, серед високих рож та соняшників.
Замість вивіски, над дверима гойдався лицарський чобіт з острогою.
— Чи дома Хома? — спитав Сагайдачний, спираючись на пліт і милуючись дівчам років семи з великими чорними, як вишні, очима.
— Удома, — співучим голосом відповіла дівчинка і кинулася за ріг, дрібно перебираючи тонкими засмаглиминіжками. — Татку, там якийсь пан тебе питає, - продзвенів у садку її голосок.
З-за рогу повільно вийшов літній огрядний майстер. Було ще рано, але він уже скинув шкіряний фартух і брудний робітний камзол. На ньому була чиста сорочка з засуканими від спеки рукавами, сині штани, чоботи й темно-червоний вовняний пояс. Пізнавши Сагайдачного, він широко розставив руки й ноги.
— Петре! Бісова ж ти дитино! Звідки, любенький? От не чекав!
Поцілувавшись із гостем, він повів його в садок, що впирався в уривчастий схил гори, і всадовив на лавці під старою грушею.
106
Драбська брама — тобто солдатська, від слова «драбант» — солдат.
107
Гаківниці — старовинні гармати різного типу.