Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
Бучно в татарському таборі, але в степу так тихо, що було чути шурхіт гарячого вітру, а зорі горіли низько й похмуро — важкими золотими краплинами.
Сафарів загін розташувався край табору. За ним був морок, шелест трав і сухий тріск степових цвіркунів. Настя сиділа на кобеняку та з огидою і зненавистю придивлялася до татар. Вони юрбилися навколо вогнищ і, освітлені полум'ям, здавалися червоношкірими. Плисковаті обличчя, розкошені очі, зуби іклами й рідке пряме волосся — Все нагадувало жахливих ідолів далекого Сходу.
Татари святкували перемогу, варили пшоняну кашу, риж, заправлений баранячим салом, вечеряли і донесхочу напивалися міцного кумису й браги з вареного проса.
І не знали невільники, що прибули до Ширинського бея ханські мубашири [100] по саугу, тобто по належну ханові п'яту частину від здобичі.
Гнівний і грізний був цього вечора Ширинський бей. Він гадав, що встигне відділити собі кращих невільників і відправити їх до свого двору в Ескі-Криму, а тепер право першого вибору було за мубаширами.
Часто опиралися кримські беї ханським наказам, але знав Ширинський бей, що хан улюбленець султанський, і вирішив цього разу скоритися.
І пішли мубашири бучним табором переписувати здобич, бранців і вояків по загонах.
Насамперед розв'язали тороки і розклали по кобеняках награбоване. Заблищали в світлі вогнищ коштовні церковні чаші, шаблі, чарки, пістолі, золоті гудзики святкових жупанів, намиста, оксамитові й парчеві кунтуші всуміш із розкішним посудом, хутрами та взуттям. І серед Сафарової здобичі пізнала Настя чимало речей, що оздоблювали батьківську хату або переховувалися по коморах та скринях рідного хутора.
Мулла в зеленому завивалі, троє мубаширів і кілька мурз [101] переходили від вогнища до вогнища, від купи до купи. І кожного разу сідав на землю, підбираючи схрещені ноги, кістлявий, голий по пояс писар і виводив на пергаментному згортку щось подібне до малюсіньких п'явок і гусені, що допіру повилізали з павутиння.
П'яту частку від кожної купи відокремлювали й забирали ханові. Решту знов розкладали на п'ять частинок, і дві з них припадали Ширинському беєві, одна — Сафарові, як ватажкові загону, а решта — його воякам.
Бранці куняли, зморені далекою путтю і небезпечною переправою. Тільки Настя з Коржем полохливо й цікаво стежили за розподілом. Корж мовчав. Він знав, що після дрібної здобичі почнуть ділитися й бранцями. Але нащо передчасно лякати змучених горем жінок. Мовчки смоктав він напівзагаслу люльку, думав про швидку розлуку з дружиною і з болем дивився на Горпину. Знав він, які знущання й муки судяться молодим вродливим жінкам, але що міг він вдіяти, як їх урятувати!
Раптовий галас урвав його думки. Татари щось кричали, бичами розбуркуючи невільників. Зляканий, не зовсім іще очунявши, натовп мружився на вогнища і розгублено перезирався. Заходячись, плакали діти і хапались за материні запаски. Горпина притулилася до Коржа, ніби шукаючи в нього оборони.
І ось наблизився до них Ширинський бей з муллою, мурзами і мубаширами. Швидким досвідченим оком оглядали й сортували вони невільників. І з кожної групи відокремлювали ханський і бейський ясир. Швидко писав щось у пергаментних згортках худий, як кістяк, засмаглий писар, а спритні й м'язисті вояки відривали хлопчиків від батьків, чоловіків від дружин, сестер та матерів.
Припали ханові Надійка й Ганна з хутора Повчанських і маленький небіж Лутошин. Хлопчик розпачливо вчепився в Лутоху і щосили відбивався ногами. Великі рясні сльози котилися по щоках, але жилаві руки віддерли його, і хоч як він брикався й благав, відтягли його геть. І тут, перед невільниками, худорлявий дервіш [102] з профілем хижого птаха звалашив його на славу аллаха й пророка його.
Дрижачи дрібним дрожем, Горпина тулилася до Коржа
і шепотіла білими губами:
— Господи! Що це таке…
— Потурчили хлопчика, — зітхнув Корж. — Заберуть його до Царгорода в євнухи [103]. Виросте вірним султанським собакою. Пропала дитина.
— Дядю!.. Дядечку! — стогнав захлинаючись хлопчик. — Рятуйте!
Лутоха не витримав. Обдираючи руки до кісток, розідрав він ремінь і кинувся до дитини, але чиїсь міцні руки схопили його перше, ніж він устиг обійняти дитину. Засвистіли нагаї з сириці, криваві смуги напухали на козацьких плечах і спині. А інші руки тягли геть дитину: і плач її танув, згасав у чорному мороці ночі.
100
Мубашири — рахівники-татари, що стягали з кожного крамара і з кожного людолова податок і частину здобичі на ханську користь.
101
Мурза, або мурзак, — татарський шляхтич, феодал.
102
Дервіш — мусульманський чернець.
103
Євнухи — звалашені наглядачі за султанськими жінками і рабинями в сералі.