В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
Години через дві пополудні ми, виспавшись, заходилися готувати обід, для якого було ще м'ясо хара-сульти. Рлитом собачка загавкав, долинули голоси, і до намету під'їхало двоє монголів, привіталися, звичайно, спішились І присіли коло нашого багаття, на якому вже висів казан з супом. Почалися звичайні розпитування, і ми, задовольнивши їх цікавість, дізналися, що ріка, біля якої ми стоїмо, називається Іхе-Гол і впадає в озеро Сого-Нур, вода якого не дуже солона, — верблюд п'є її, кінь нехотя, — тому що навесні з нього утворюється невеликий стік в озеро Гашїун-Нур — найголовніше і найбільше, тобто вода почасти освіжається. Ставка князя — на березі Іхе-Голу, не так далеко, за день легко можна доїхати. Руїни Хара-Хото знаходяться серед пісків на схід від Іхе-Голу, на відстані одного переходу від ставки князя; там близько води немає. Колись, коли в місті ще жили люди, вода була, туди протікав крайній східний рукав Едзін-Голу — Кундулен-Гол. Монголи бояться їздити до міських руїн: нечисті духи живуть там.
Гості довго сиділи у нас; довелося почастувати їх обідом та чаєм, зате ми дізналися, що народ на Едзін-Голі не такий бідний, як про нього говорили, але князь дуже скупий і оббирає своїх підданих. Товари привозять їм китайські купці з Ганьчжоу пізньої осені, коли худоба нагулялась за літо і є також вовна та шкури для обміну.
Здивували нас монголи повідомленням, що в Сого-Нурі водиться навіть риба з червоними плавцями, як у карася. Монголи її не ловлять і не їдять, але взимку приїжджають китайці з міста Момін, ловлять її сітями з-під льоду і везуть морожену додому.
Перед заходом сонця гості поїхали — їхні юрти стояли вище по ріці, звідки вони і помітили на паші наших верблюдів і, зрозуміло, поїхали розвідати, що за народ з'явився на їхній землі, побалакати, почути всяких новин.
Вночі, пригнавши тварин до намету, ми по черзі вартували. Хоч монголи Едзін-Голу були такі ж самі торгоути, як Лобсин, але ніхто не міг бути певен, що вночі вони не спробують пограбувати приїжджих, перш ніж останні дістануться до ставки князя і, так би мовити, під його захист як гості. Але ніч минула спокійно, і вранці один з учорашніх монголів приїхав до нас, щоб показати прямий шлях до ставки князя. Це було не зайве, бо рукав Іхе-Гол місцями робив закрути, які можна було спрямляти, а місцевість по його берегах являла собою численні піщані горби, зарості тамариску та саксаулу, подекуди чию; по них пролягало багато стежок, і без провідника легко можна було збитися з прямого шляху.
По такій нерівній і порослій місцевості ми їхали годин з п'ять; потім горби стали низенькі і рідкі, дерева і великі кущі «зникли, жмутки чию були обгризені — ми наближалися до ставки князя. Наш провідник поїхав уперед, щоб попередити про наше прибуття. Незабаром ми побачили чотири добрі юрти одну коло одної і трохи віддалік ще одну. Провідник повернувся до нас і повів нас до цієї юрти, яку князь звелів поставити для приїжджих. Як виявилось, наші вчорашні гості вже встигли повідомити свого князя про чужоземців.
В юрті було, звичайно, зручніше, ніж у наметі; ми поскладали в ній всі тюки з товаром. Коли ми розвантажились, я і Лобсин почистились, одягли нові халати і пішли до князя, залишивши речі і тварин під наглядом хлопчиків.
Князь прийняв нас у парадній чистій юрті з білих повстин і з килимовими дверима. Долівка була застлана килимами, привезеними з Хотана в Сіньцзяні, як це видно з їх кольорів і візерунків. Князь сидів на невеликому підвищенні — товстій килимовій подушці; це був юнак років вісімнадцяти-двадцяти, не більше, добре вгодований, рум'яний, на голові китайський капелюх з голубою скляною прозорою кулькою, що вказувало на порівняно невисокий його чин. Коло нього на килимі сидів старенький лама з поморщеним обличчям і великими китайськими окулярами — певно, радник молодого князя і колишній його учитель.
Після поклонів до пояса, як належало у монгольських шипів для гостей, не підлеглих їм, ми піднесли князеві великий шовковий хадак (довгу хусточку), ламі — трохи менший, і подарунки: бінокль, годинник-будильник та іграшку-калейдоскоп, які я зберігав для такої нагоди. Нас посадовили на плоскі подушки навпроти князя, поставили коло нас низенький столик і подали всім чай в китайських чашках з кришками. Біля дверей поставили кілька монголів.