В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
Ми вислухали цю розповідь з великою увагою і не могли не вибачити діяльності Чорного лами, який постраждав від такого свавілля китайського амбаня.
— А чи багато у тебе помічників? — спитав я.
— Небагато, ти майже всіх бачив. Їх шестеро, але один старий і здебільшого залишається вдома, готує нам страву, пасе верблюдів.
— Де ж ви збуваєте крам?
— В Баркулі і Хамі у мене є довірені купці які приймають від нас крам, звичайно, з великою знижкою.
— А виказати тебе амбаням вони хіба не можуть?
— Не насміляться, а місця нашої фортеці вони, зрозуміло, не знають. І крам їм привозять не мої люди, а сторонні монголи, які одержують його від нас в умовлених місцях у пустині.
Голині о третій пополудні лама сказав нам, що пора вирушати. Коней вже погодували горохом, верблюди наїлися. З допомогою людей лами ми швидко нав'ючили їх; один тюк в товаром помітно зменшився, і ми поклали його на верблюда, який виявляв ознаки втоми.
Ми дуже дружньо попрощалися з ламою, подякували йому за гостинність і пообіцяли завернути до нього на зворотному шляху і привезти книги, якщо знайдемо їх її Хара-Хото, і муки з Едзін-Голу. Верблюдів вивели на одному через браму, і там, де починається ущелина, вишикували караван, на чолі якого рядом з Лобсином поїхав на своєму скаковому верблюді один з монголів лами.
З чверть години ми їхали вниз ущелиною, і я при денному світлі помітив, що вона робить кілька зигзагів, а це зручно для відбиття нападу з засад. Лобсинові монгол-вожак сказав, що він відкрив і вказав це чудове місце для таємної фортеці —в пустині; ніхто й гадки не мав, що в цих диких безживних горах є вода і корм так близько від караванного шляху. Вода, що витікала з-під муру фортеці, швидко зникала в наносі дна ущелини, яка далі до караванного шляху була сухою, розширялась і нічим не відрізнялась від інших сусідніх видолинків.
Коли ми вийшли на караванний шлях, їхали ним години зо дві все перед тим же скелястим пасмом продовження Тянь-Шаню, яке мало вигляд або горбів, або мальовничих Гострих вершин. Потім поводир несподівано звернув наліво вгору по мало помітному сухому видолинку, який простягався з групи гострих вершин того ж пасма. Видолинок поглиблювався, і на окраїні групи перейшов в ущелину, в якій з'явилися кущі шелюги, що свідчило про наявність води. Ущелина привела нас в невелику улоговину серед гір з чудовою галявиною, кущами ї навіть кількома тополями — прекрасне місце для ночівлі, також цілком непомітне з караванного шляху, але для великих караванів незручне, бо має малі розміри. Для нас же корму було досить, тим більше, що трава не булл потолочена, а палива досить.
Сонце вже сідало, і провідник попрощався з нами, хоч ми пропонували йому залишитися на ночівлю.
— Начальник звелів мені повернутися до ночі назад, — сказав монгол. — Він-жде вночі китайський караван з Хамі, і всі люди йому потрібні. На своєму скакуні я за годину буду вже дома.
У цьому затишному захованому куточку ми спокійно переночували. На світанку Лобсин виліз на одну з вершин, з якої видно було караванний шлях; його розбудив віддалений дзвін боталів, і йому захотілося подивитися на караван, який вночі зазнав нападу Чорного лами. Він, дійсно, побачив його і налічив вісімдесят верблюдів і чоловіка з дванадцять, які їхали почасти на верблюдах, почасти на ішаках, але здалека не міг визначити, чи то їхали монголи, чи китайці.
Ми пробули на цьому місці більшу частину дня: коні і верблюди добре підживилися на галявині перед важким переходом, а мені вдалося пополювати. На скелястих схилах улоговини, яку рідко відвідують люди, бродило собі кілька зграйок кекликів, гірських курочок; пташенята вже цілком виросли, але все ще слухалися голосу матері. Вони бігали по схилу між камінням, покльовуючи зерна. Коли я підіймався до них, мати, скочивши на камінь, подавала тривожний клекіт, і всі пташенята розбігалися й ховалися під камінням або позаду нього. А коли я підходив ближче, вся зграйка за другим покликом спорхувала і перелітала на протилежний схил улоговини. Мені довелося кілька разів перебігати з одного схилу на другий, вистежуючи птахів, в чому мені з азартом допомагали обидва хлопчики, які марно намагалися впіймати якого-небудь кеклика руками. За дві години полювання все-таки вдалося підстрелити десяток. Лобсин запропонував мені взяти на допомогу нашого собачку, але він тільки заважав, бігав надто прудко і викликав переполох у зграйці, через що вона надто швидко злітала в повітря.