Безмірна залежність
- Автор: Астра Лола
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Безмірна залежність». Краткое содержание книги:
«Насильно милим не будеш», — написав він.
«Тільки не звинувачуй мене більше в тому, що я не захотіла тебе вислухати».
«Такій знахабнілій дівці пояснювати щось немає бажання. Справжнього чоловіка неможливо пробити дурними претензіями. Якщо твоя мета — спекулювати скривдженим обличчям, пошукай іншого дурника. А зі мною будеш поводити себе так, як я сказав».
Мене почало трясти від обурення:
«Я більше не збираюся терпіти твоє зневажливе ставлення. Будь щасливий. Ти зустрінеш дівчину своєї мрії».
«Та йди ти у дупу! Будеш і далі ображатися? Відмінно. Хоча моєї провини ні в чому немає. Але яке це має значення?»
«Якщо пам'ятаєш, коли я хотіла все з'ясувати, ти кинув слухавку».
«Мені довелося це зробити, тому що ти поводилася огидно. Свої фантазії засунь в одне місце».
«Якщо я така погана, то не пиши і не телефонуй мені більше».
«Дуже добре. Продовжуй в тому ж дусі, і тоді завжди будеш самотня. Ти поводиш себе по-чоловічому. Знаєш, коли зможеш спілкуватися як жінка, телефонуй».
Цим повідомленням Ілля заганяв мене в пастку, і мені довелося продовжити листування:
«Після того болю, що ти мені заподіяв, я не буду тобі більше писати. Ти ображав мене, принижував, але досить. Я не маю наміру це більше терпіти. Живи як хочеш».
«Це не я, це ти заподіяла собі біль, коли, не розібравшись, припинила зі мною спілкуватися. Ти завдала болю і мені. Моєї провини в тій ситуації не було, але ти не захотіла все дізнатися. Люблячі дівчата так не чинять. Не пиши дурниць, я набагато розумніший. Я за цей час стільки раз тобі писав і телефонував, проте ти мовчала. Ти не знаєш, що таке кохання».
«Мені не потрібен чоловік, який говорить про велике кохання, а в цей час цілується з іншою. Мені потрібні нормальні стосунки».
«А свою поведінку ти вважаєш нормальною? Твоя любов існує тільки в книжках».
Ця розмова починала мене втомлювати. Агресія Іллі мене дратувала, бо я не могла йому нічого пояснити — він мене не чув.
«Це все, що ти можеш сказати?» — запитала я.
«Я, принаймні, щось по суті кажу на відміну від тебе. Я кинув слухавку тоді, тому що жінка не повинна так розмовляти з чоловіком. Я завжди був з тобою щирим».
«Я не знаю, що сказати. Це було боляче», — написала я більш м'яко, тому що його слова про щирість мене злегка приспали.
«Боляче? Так ти сама в цьому винна. Ось мені боляче, тому що я залишився без найромантичнішої відпустки у своєму житті. Твоя поведінка була огидною. Для мене все не було грою на відміну від тебе».
Ілля знову швидко спустив мене з небес на землю своєю жорстокістю. Як же я від цього втомилася. Сенс був щось йому пояснювати? І я відповіла:
«Що ж, тоді розходимося. Не хочу більше завдавати тобі болю».
«Якщо це твоє рішення… Такі, як ти, поруч до перших труднощів. Не дай Боже пізнати тебе в біді».
«Ти і не пізнаєш», — написала я. Ілля, нарешті, теж замовк. Невже кінець? Я не знала, радіти цьому чи ні. Хвилин через десять Ілля написав знову:
«Пізнаю. Коли в тебе відпустка?»
«Ось тільки не треба порожніх слів і обіцянок».
Ілля зателефонував.
— Привіт.
— Привіт.
— Так ти вже була у відпустці? — запитав він.
— Я не приїду до тебе.
— Це неважливо. Так була чи ні?
— Ні. Може, нарешті, розкажеш, що тоді сталося? Але спочатку відповідай: фото з Риму були зроблені цього літа?
— Так.
— Чому ти одразу не сказав? Якщо ви разом або періодично зустрічаєтеся, я маю право знати.
— Ми не зустрічаємося. Це просто фото, ми на них не цілуємося навіть. Просто позували.
— Я взагалі не розумію, чому ти поїхав до Риму з дівчиною, яку називаєш божевільною.
— Я ж багато разів пояснював: це була дуже дешева поїздка, всього двадцять євро, я не міг від неї відмовитися.
— Це ціна нашого кохання?
— Не кажи так, — почав Ілля солодким голосом.
— Гаразд, проїхали. Тепер розкажи мені, як вона в черговий раз прочитала наше листування.
— Тільки обіцяй, що ти мені повіриш.
— Я повірю.
— У той день Михайло прийшов до мене в гості ввечері і чомусь привів її. Ну, я ж не міг перед її носом двері зачинити? Ми сиділи, спілкувалися, музику слухали. Я вийшов в туалет, повертаюся, а у неї в руках мій планшет, і вона вже в месенджері сидить. Я у неї відібрав його відразу, але вона, напевно, вже встигла прочитати твоє повідомлення.
— Зрозуміло. Невже було складно одразу сказати?
— Ти розмовляла зі мною таким тоном, що я нічого не хотів тобі пояснювати.
— От тільки не треба мене звинувачувати! — відповіла я жорстко.
— Добре, не буду. Якщо тобі так буде легше, я можу взяти провину за все, що сталося, на себе.