Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
— Петре, я вже не можу.
На що Петр так само пошепки відповідає:
— Дурниці, ти мусиш перемогти.
— Знаю, але як?
— Перебий мені палицю, — прошипів Петр.
Так і сталося. Петр знову вийшов з клінча, але цього разу замість того, щоб переслідувати Франту, який знову летів у порожнечу, чекав його нової атаки, тримаючи палицю перед собою в широко розставлених руках. Франта ж, навпаки, загальмувавши свій біг, притиснув руки до себе, обернувся, палиці зіткнулися з подвійною силою двох пар сталевих рук, і пролунав сухий тріск.
— Здаюся, — сказав Петр по–турецькому, відкидаючи зламану палицю Чорногорця. — Незнайомий яничаре, ти поводився мужньо, переміг чесно і захистив честь яничарського прапора. Та не мені хвалити чи ганити тебе. Це належить його величності, Завжди Звитяжному, що зробить висновки з того, що тут відбулося.
Султан, досі задиханий від хвилювання, мовив:
— Які ще висновки? Було ясно сказано, і це зрозумів кожен: хто з яничарів переможе тебе, Абдулло, в двобої на палицях — стане наступником Ісмаїла. Оскільки цей молодець переміг, то які тепер можуть бути розмови? Я був трохи розчарований, Абдулло, що переміг не ти, бо я тримав кулаки за тебе, але мушу визнати, що якби ти не поступився, це б страшенно ускладнило ситуацію, бо наступного силача, який би врешті переміг тебе, не можна було б визнати справжнім переможцем, бо ти, Абдулло, звичайно, втомився. Отож тепер усе гаразд, що вийшло так, як вийшло, і неможливо навіть, щоб було негаразд, адже йшлося про справу, яку влаштував і якою керував ти, Абдулло. Хоча, зрештою, йдеться ще й про те, чи цей молодчина, який переламав тобі палицю, при всій своїй силі не є безнадійним йолопом. Як тебе звати, молодче?
— Мене кличуть Ібрагімом, — відповів Франта.
— Гаразд. Ну то скажи мені, Ібрагіме, хто ходить уранці на чотирьох, опівдні на двох, а ввечері на трьох?
Франта, схиливши чоло, трохи насуплено мовчав, а тоді відповів:
— Дельфін.
— Дельфін? — здивувався султан. — Як це дельфін? Хіба дельфін уранці ходить на чотирьох?
— Не ходить, — уперто відповів Франта.
— Чи ходить дельфін узагалі? — наполягав султан.
— Не ходить, — повторив Франта.
— Тоді чому ти сказав цю дурницю?
— Бо не хочу бути генералом, не хочу бути таким, як Чорногорець, — відповів Франта тим самим упертим тоном. — Серед панів немає ніякої справедливості. Я краще залишуся тим, ким є.
— Не залишишся, — сказав султан, — а приймеш звання, чесно завойоване в поєдинку з Абдуллою, навіть усупереч сзоїй волі, за моїм наказом. Адже тим, що ти свідомо безглуздо відповів на моє запитання, ти показав свою некорисливість, властивість, яка надто рідкісна в людей. Але тепер, коли ти знаєш, що посада генерала так чи інакше тебе не омине, скажи мені як слід і розумно, хто це такий, хто вранці ходить на чотирьох, опівдні на двох, а ввечері на трьох.
— Бик, — сказав Франта, цього разу вже весело й вільно.
— Гадаю, ти все–таки йолоп, — сказав султан. — Як це бик? Йдеться про людину. Вона рачкує на чотирьох, доки є немовлям, ходить на двох, ставши дорослою, а на старість на трьох, бо спирається на ціпок.
— Можливо, — відповів Франта. — Але це не про яничара, бо яничар упаде в бою набагато скоріше, ніж окривіє від старості. Зате бик, доки є телям, ходить на чотирьох, коли подорослішає й хоче скочити на корову, йде на двох, а коли постаріє і його тягнуть за ногу на забій, шкутильгає на трьох.
Яничари слов’янського походження, а їх було більшість, почувши цю блискучу відповідь свого нового генерала, видали могутнє «юху–у», «ойхуху» й «ей–я–я», а султан, схиливши голову, пустив сльозу від надмірного розчулення, бо зрозумів, що історичні хвилини, які випали на його долю того дня, про гладкий перебіг яких потурбувався його чудовий Абдулла, може ще вирішальніші й далекосяжніші, як здобуття Цареграду сто пятдесят років тому.
Частина четверта
КАР’ЄРА ЮНОГО КАРДИНАЛА