Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
Ми доведемо це детальним описом подій, які слідували за цим.
Коли їхній найвищий начальник, супроводжуваний величезним колективним «бак», що вихопилося з горлянок усіх присутніх, вилетів крізь вікно і зник — так, що крім турецького капця, який спав при цьому з його лівої ноги, та яничарської палиці, яка випала йому з руки, більше нічого не нагадувало про його існування, — яничари на мить остовпіли, бо не могли відразу збагнути, що сталося, а тоді, все–таки зрозумівши, з завиванням, тигрячими стрибками кинулися вперед, щоб виконати наказ Чорногорця ще рішучіше, дикіше й лютіше, але їх зупинив сам султан, що підвівся, знову владний і впевнений як належить, з порожевілим обличчям, і простяг назустріч їм руку, мовби хотів зупинити їх долонею з розчепіреними пальцями.
— Стійте, вояки, — сказав він. — Те, що сталося, сталося з мого відома й цілковитого схвалення. — (Він зважився на цей вирок, бо вважав, що Чорногорець, якщо він навіть пережив дефенестрацію, найближчим часом не зможе керувати і втручатися в справи, бо вікно, з якого він вилетів, було на висоті принаймні шістдесяти стіп над землею). — А ти, Абдулло–бею, поясни цим людям сенс того, що сталося.
І знову сів, упевнений, що Петрові легко вдасться розплутати ситуацію і зробити її прийнятною навіть в очах самого Аллаха.
Петр трішки помовчав, чекаючи, коли в його голові перестане стугоніти кров, розбурхана нелюдським зусиллям його богатирського вчинку. Тоді сказав:
— Запам’ятайте як слід мої слова, хоробрі юнаки, щоб ви змогли вірно й без перекручень пояснити їх своїм друзям, відсутнім тут, а ті поширювали їх усе далі й далі і передавали в усі, навіть найвіддаленіші гарнізони й частини вашого виняткового, вашого доблесного, вашого елітарного корпусу, що несе горде, страхітливе всьому світові ім’я яничарів.
— Бак, — загуділи солдати своїми твердими, пересохлими вустами.
Петр, дещо підвищивши голос, вів далі:
— Я, звісно, знаю, що ви більше звикли ходити в походи, вправлятись і воювати, одне слово, жити по–військовому, ніж слухати довгі промови, тому свій виступ я обмежу лише найнеобхіднішим. Отже, трапилась вельми прикра й неприємна річ, а саме те, що ваш найвищий начальник Ісмаїл–ага, якого ви, либонь, любили й шанували, чиї накази ви сліпо виконували, виявився негідним свого високого становища і, підданий випробуванню, збрехав. Він зважився виступити проти волі глави й Пана цієї імперії, Завжди Звитяжного падишаха, і, як ви самі бачили, наказав настромити мене на палю, не дбаючи про те, що Пан панів вшанував мене своїм довір’ям і любов’ю, надавши мені титул Знання Його Величності. Так от, вчинок, якого припустився ваш начальник Ісмаїл–ага, ми оцінюємо як державну зраду; мало бракувало, щоб і ви, хоробрі яничари, стали співучасниками цієї державної зради, бо якби ви виконали його наказ і підняли руку на мою особу, то припустилися б учинку, що суперечить волі його величності. Щоб перешкодити цьому, я був змушений зробити те, що зробив і що, як знаєте, цілком схвалює сам султан, Пан Двох Святих Міст.
Він на мить змовк і озирнувся на султана; султан, поважний, величавий, закрутив головою, що в турків, як знаємо, означає згоду.
І далі Петр провадив уже вільніше й загальнодоступніше:
— Зрада чи не зрада, але скажіть–но, хлопці, відверто і щиро: що це за начальник, який дозволяє спокійнісінько викинути себе з вікна? Що це за генерал, коли у скруті він губить капець? Чи може такий вайло бути надалі прикладом і взірцем? Чи заслуговує він на горде ім’я яничара, не кажучи вже про ім’я найвищого начальника яничарів, такий завошивлений нездара з немитими ногами?
При цих словах Петр з найбільшою огидою понюхав капець, загублений Чорногорцем, і всі, від султана, його радників і яничарів до останнього чауша, аж затремтіли, адже турбота про гігієну для мусульманина є першим і основним релігійним обов’язком, а звинувачення, що хтось не миє ніг, є найстрашнішою образою.
— Може, ви хочете під орудою цієї смердючої гниди, — загримотів Петр на закінчення, — якщо вона не розбилася на смерть, і надалі служити й воювати?
— Нізащо! — крикнули яничари.
— Дякую, саме це я, Знання Його Величності, хотів почути, бо це хотіла почути і сама його величність.