Перстень Борджіа

Оскільки був молодим, майже дитям, але на диво сильним, його послали до яничарського учбового табору біля Смірни, в Анатолії, і там він три роки зазнавав злиднів, побоїв, голоду, спеки й холоду, водночас навчаючись рубати шаблею та бити палицею, стрибати через рови й долати перешкоди, кидати каменюки й валити дерева, колоти дрова й розбивати намети, доглядати за верблюдами й віслюками, ладувати гармати і штурмувати фортеці, не спати чи спати навстоячки, готувати їжу й говорити по–турецькому, хвалити Аллаха й носити на спині провізію. Хто не витримав, потрапив у рай, хто витримав, перетворився на джгут.

Коли Франта перетворився на джгут, його відпустили з табору й послали в Стамбул, у залогу старших яничарів, де він п’ять років робив те саме, що і юнаком у таборі, переважно прислуговуючи старшим як наймит, чистив їм зброю і одяг, прав білизну. І лише коли Франті виповнилось тридцять два роки, його прийняли до лав ачан–огланів, як по–турецькому називали дорослих яничарів, на відміну від аджем–огланів, тобто недосвідчених дітей, до яких він належав аж до тепер. Ставши ачан–огланом, він почав ганяти і давати лящі новому аджем–оглану, якого закріпили за ним, жити у комфорті, добре їсти й пити, і через два роки, завдяки своїй надзвичайній силі та спритності і всупереч не зовсім сприятливій зовнішності, був призначений на нудну, але невибагливу службу в сералі.

Там у спокої й затишку він відтрубив би ще два–три роки, а тоді б його знову відрядили, на цей раз відразу ж у якийсь похід, де б він і загинув — бо, як сам дотепно відповів на султанове запитання, яничари, як правило, не доживали до похилого віку — коли б випадково, якщо назвати випадковістю ту обставину, шо дороги двох зацькованих життям пройдисвітів зійшлися в просторі й часі, замість того, щоб розійтися в різні боки, він не спіткнувся б об свого приятеля Петра, що допомогло йому неймовірно підвищитися з простого яничара до всемогутнього генерала. Франта, зрозуміло, хотів грати з Петром в одну дудку.

Справедливий Франта гаразд усвідомлював, що його перемога над Петром у двобої на палицях була просто підстроєна, і це незмірно піднесло Петрів престиж у його очах. Петр міг бути в сто разів красномовнішим, в сто разів кмітливішим, в сто разів захопленішим правдою, ніж був, але з погляду Франти це було мізерією супроти того, що він умів битися отак, що аж його, Франту, змусив визнати під час двобою, що «він вже не може». «Звідки це в тобі взялося? Адже я знаю тебе як шмаркача, не здатного порядно переплюнути паркан, як плюгавця, чиї кінцівки супроти моїх лап були як тростинки; такої підготовки у таборі, як я, ти також не мав і все ж таки надавав мені по сідниці так, що я чотирнадцять днів не міг сидіти».