Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
— Це дуже цікаво, — сказала вона. — Я негайно до нього навідаюся. Тож ви стверджуєте, що доставка спізнілої пошти є доброю справою?
— Справою є просто доставка пошти, — сказав Мокр і замовк.
На межі його слуху пролунав якийсь шепіт.
— Щось негаразд? — спитала панна Кріпслок.
— Що? Ні! Про що я... Так, це правильна справа. Не можна нехтувати історією, панно Кріпслок. І ми — соціальні тварини, панно Кріпслок! — Мокр підвищив голос, щоб заглушити той шепіт. — Пошта мусить рухатися! Вона має бути доставлена!
— Е... вам немає потреби кричати, пане Губперук, — вимовила репортерка, втискаючись у спинку стільця.
Мокр спробував себе опанувати, і шепіт дещо стих.
— Вибачте, — сказав він і прокашлявся. — Так, я маю намір доставити всю пошту. Якщо адресати кудись переїхали, ми спробуємо їх розшукати. Якщо вони померли, ми спробуємо доставити листи їхнім нащадкам. Пошту буде доставлено. Наша місія — доставити її, і ми це зробимо. А що ж іще ми можемо з нею зробити? Спалити? Викинути в річку? Відкрити й усе перечитати, аби виокремити важливе? Ні, ці листи нам довірено. Доставити їх — єдиний варіант.
Шепіт майже припинився, тож він продовжив:
— Крім того, нам потрібно більше місця. Поштамт відроджується! — він витягнув аркуша з марками. — Ось цим!
Вона спантеличено роздивлялася.
— Портретики Патриція?
— Марки, панно Кріпслок. Одна з них, наклеєна на конверт, гарантує доставку листа в будь-яку точку міста. Це перші взірці, але вже завтра ми продаватимемо їх з нанесеним клеєм і перфорацією для зручності. Я маю намір зробити користування поштою зручним. Звісно, ми ще тільки шукаємо ґрунт під ногами, але незабаром у мої плани входитиме намір зробити так, щоб ми могли доставляти пошту в будь-яку точку світу.
Сказати це було дурістю, але його язик випередив мозок.
— А ви не забагато на себе берете, пане Губперук? — спитала вона.
— Вибачте, брати на себе замало я не вмію, — відповів Мокр.
— Я просто подумала, що ми ж тепер маємо семафорні вежі.
— Вежі? — перепитав Мокр. — Насмілюся сказати, вони пречудові, коли вам потрібно дізнатися поточні оптові ціни на креветок у Ґеної. Але хіба можна передати семафором «З.П.Л.»? Хіба можна запечатати семаграму сповненим любові поцілунком? Хіба можна зронити на неї сльозу, відчувати її аромат, вкласти в неї засушену квітку? Лист — це дещо більше за просто повідомлення. І, в будь-якому разі, семаграми такі дорогі, що пересічна людина може вдатися до них хіба що за надзвичайних обставин: «ДІДО ВМЕР ПОХОРОН ВІВТ». Віддати денний заробіток за відправку семаграми, такої ж теплої та людяної, як кинутий в людину кинджал? А от листи — вони реальні.
Він зупинився. Панна Кріпслок записувала, як божевільна, а раптова цікавість журналіста до ваших слів завжди непокоїть — особливо якщо ви схильні підозрювати, що ці ваші слова варті не більше за купу голубиного лайна. А якщо журналіст при цьому посміхається, все ще гірше.
— Люди скаржаться, що семафори стають усе дорожчими, повільнішими і ненадійнішими, — сказала панна Кріпслок. — Що ви про це думаєте?
— Я можу тільки сказати, що від сьогодні в нас працює листоноша, якому вісімнадцять тисяч років, — сказав Мокр. — Він так просто не зіпсується.
— О, так. Ґолеми. Дехто вважає...
— А як вас звати, панно Кріпслок? — перебив її Мокр.
На мить жінка зашарілася. Потім сказала:
— Сахариса.
— Дякую. А я — Мокр. Тільки не смійтеся, будь ласка. Так-от, ґолеми... Ну от, ви таки смієтеся.
— Просто закашлялася, чесно, — сказала репортерка, прикладаючи руку до горла і непереконливо кашляючи.
— Тоді вибачте. Просто було трохи схоже на сміх. Сахарисо, мені потрібні листоноші, службовці, сортувальники пошти — мені потрібна сила-силенна людей. І пошта буде рухатися. Мені потрібні люди, які допоможуть її зрушити. Будь-які люди. О, Стенлі, дякую.
Хлопець зайшов до кабінету з двома горнятками чаю, які ідеально не пасували одне одному. На першому намальовано було премиле кошеня, от тільки хаотичні зіткнення з іншим посудом в процесі миття вплинули на малюнок так, що створіння, видавалося, мало останню стадію сказу. Друге колись безтурботно повідомляло світові, що божевілля не є необхідною передумовою працевлаштування, але частина літер стерлася, і лишилося так:
ДЛЯ РОБОТИ ТУТ БУТИ БОЖЕВІЛЬНИМ