Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Фэнтези » Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:

Середина IX століття. Східна Європа охоплена війнами. Праукраїнські племена під тиском Хазарії та служителів демонічного божества, знаного під ім’ям Богомола, відступають на Захід. Але й на землях їхньої нової батьківщини — Прикарпаття — ворог не залишає їх у спокої. З глибин віків виринає містичний спадок магів, що загрожує всьому сущому. І Серединний світ людей, і вищі світи богів завмерли у тривожному очікуванні. В цей буремний час у далекому гірському городищі доля зводить героїв роману для того, щоб учергове змінити хід історії. Хоча події, описані у романі «Шлях Богомола», відбулись понад тисячоліття тому, їх відлуння ще й досі можна почути у легендах та переказах гірських народів, у шепотінні вітрів на перевалах, у плескоті кришталевих карпатських джерел та водоспадів.
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
1 ... 73 74 75 76 77 78 79 80 81 ... 146
Перейти на страницу:

— Тихо! — зашипів на них слідопит.

— Де це ми? — поцікавився колишній диякон.

— В печері під лігвом. Тут може бути засідка.

Почулось цокання кресала. Ще й ще раз. За мить попереду блимнув вогник.

— Давайте сюди смолоскипи. — Візантієць упізнав Цапиків голос.

Коли посвітлішало, виявилось, що загін потрапив до замкненої порожнини, що формою нагадувала купол.

— Це що, пастка якась? — Веслич здивовано оглядав печеру, на стінах якої вгадувались незнайомі гілчасті накреслення. Здавалось, цими стінами пробігли куріпки.

— Звідси є вихід до лігва, — сказав Михан. — Треба похитати он ті брили.

Гравель указав на вертикально притулені до стіни здоровенні пласкі каменюки. Томирадові джури спробували відтягнути брили, але ті виявились надто важкими.

— Підважити б чимось… — Цапик посвітив на долівку, шукаючи щось, здатне послужити важелем.

— Може, оцим, — гравель простягнув йому свою бартку.

Джура скептично глянув на топірець.

— Це дуже міцне дерево, — запевнив слідопит. — Ще й заговорене.

Цапик гмикнув щось на кшталт «подивимось» й просунув бартку між каменюками. За рукоятку топірця взялись найдужчі з гриднів, смикнули. Брила трохи піддалась. Спільними зусиллями загону її відсунули, відкривши нерівний отвір.

Гридні один за одним пірнули до нового лазу, а звідти випірнув несамовитий жіночий вереск.

Отвір вів до більшої печери, частину якої займала збита з грубих колод клітка. В ній тулились одна до одної перелякані верховинки. Дівчата були брудними, нечесаними, у подертих. сорочках.

— Не кричіть! — гримнув на них Макарій. — Впізнаєте мене?

— Ти відун зі старого городища, — відізвалась чорноока горянка, довгі коси якої сягали поясу.

Візантієць підніс до клітки смолоскип, придивився, впізнав:

— А ти Станка, донька Сивіра.

— Так.

— Минулої зими я вигнав з тебе глистів.

— Так, — навіть у темряві було видно, як зачервонілась Станка.

Хтось із гриднів пирхнув.

— Це все дівчата з Бойвового племені, — доповів Томирадові візантієць.

— Як ви сюди потрапили? — запитав у чорноокої верховинки Волх.

— Нас привели сюди на навчання.

— До клітки?

— Ні, — втрутилась білява дівчина. — Корвон тримав нас у вежі, поводився з нами добре, а коли його вбили…

— Корвон мертвий? — Волх і княжич перезирнулись. Серед гриднів зчинився гомін.

— Його відьма вбила, — пояснила Станка. — А потім наказала найманцям запроторити нас до цієї ями.

— Що за відьма? — Волх дивився дівчині просто в очі.

— Молода, дуже сильна, — сказала та.

— Вона жила в Корвона?

— Ні.

— А звідки ж взялась?

— Не знаю, — промимрила Станка.

— Мені один найманець сказав, що вона прийшла зі Сходу, — докинула верховинка з кругленьким личком. — Що вона жриця богині смерті.

— Карни-Морани?

Круглолиця кивнула, очі її розширились. Видно було, що верховинку вжахнула сміливість двічі народженого, який наважився назвати страшну богиню її справжнім іменем.

— Тепер відьма тут над всіма володарює, — додала Станка. — Найманці їй підкоряються і волхви також.

— А ви тут хорваток бачили? — запитав Томирад.

— Ми чули, що сюди привели хорваток, — сказала білява верховинка.

— Скількох?

— Спочатку двох, а потім відьма привела ще одну, зі срібним волоссям.

— Зі срібним волоссям? — перепитав Волх. — Ви її бачили?

Верховинки заперечно закрутили головами.

— А інших двох хорваток?

— Я їх бачила, — сказала круглолиця. — Їх тримають у звіринці.

— Де? — схопився Цапик. — У якому ще звіринці?

— Там ведмеді живуть, — пояснила круглолиця. — Це недалеко звідси.

— Як туди дістатись?

— Он туди треба йти. — Станка вказала на збиті з кривих дощок двері. — Там зліва є лаз, звідти смердить.

— Скільки у замку найманців? — запитав Томирад.

— Було багато, але тепер лишилось десь так… з десяток.

— Було тринадцять, потім одного ведмідь порвав, — уточнила круглолиця, яка, видно, зналась з найманцями ближче за Станку.

— А як пройти до тієї дірки, що веде до пекла? — запитав Волх.

1 ... 73 74 75 76 77 78 79 80 81 ... 146
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)