Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Так собі живуть та хліб жують. Жінка все побивається, так, як і побивалась, а дурень висить на печі та співає.
Про дурня Терешка
От був собі дід та баба. Було у них три сини: два розумних, а третій дурень. А коло них жив один пан, у нього була дочка, та така гарна, що як кинеш оком на неї, то аж на душі стане весело. Той пан узяв і збудував скляну гору — таку височенну, що як глянеш на вершечок, — голову так задереш, аж шапка спаде. І посадив там дочку геть на самий верх, і сказав так:
— Хто скочить до неї конем, тому вона буде жінкою.
Занедужав старий дід і каже:
— Сини мої! Як я умру, то щоб ви кожної ночі читали наді мною книжку, — один одну ніч, другий другу, а третій третю, поки й кінчаться дев'ятини.
Сказав і помер. Пішов старший син Кіндрат на могилу, прочитав слів троє та й пішов у хату. Настала друга ніч, пішов другий, постояв трохи й пішов у ясла, та там і проспав до самого світа. Настає й третя ніч. Береться дурний Терешко за книжку, іде на могилу, стає й читає та б'є поклони аж до землі. От ледве стало на світ благословлятись, ще й півні не співали, виходить старий дідусь із ями і каже:
— На тобі три палички: цю дай старшому братові, цю середульшому, а цю собі візьми.
Він приходить додому й хвалиться своїм братам, а ті давай сміятись з нього та вигадувать. Кажуть:
— Пішов понаходив десь на дворі паличок та й хоче нас одурити.
Старший брат Кіндрат узяв — як жбурне об землю свою паличку. Коли де не взявся кінь, такий вороний, як галка; Кіндрат мерщій на того коня та й побіг до гори, де сиділа панночка, спинив коня й каже:
— Отепер доскочу, моя буде!
Розігнався, скочив, та тільки до половини сягнув; з тим і вернувся додому. Середній брат і питає:
— А що, доскочив?
— Ні!
— Е, це, мабуть, вона мені судилася! — каже.
Кинув паличку, коли біжить кінь гнідий, аж вилискує. От він мерщій на нього, та й поїхав до тієї гори. Скочив, трохи до панночки не сягнув… Приїхав додому, а брат питається:
— Ну що, доскочив?
— Та ні! Мабуть, в усьому світі нема такого коня, щоб до панночки доскочив.
Дурний сидить, тільки слухає й сміється з них, а далі устав з печі та як кинув паличку — де не взявся кінь, такий, наче золотий, що й глянути не можна, — аж очі засвічує. Терешко мерщій на того коня та як скочить — враз доскочив.
На другий день музика грає у пана, танцюють дівки й парубки, а люди проходять мимо й питають:
— Де це музики так грають?
— Е, це у пана, мусив дочку оддати за Терешка дурного, це сьогодні весілля!
Про злидні
Було собі два брати: один бідний, а другий багатий. У багатого і хліба, і худоби, і землі, і грошей багато; а в бідного не було чого й пообідать. І він таки спочатку жив собі гарненько, аж поки не поселились у нього під піччю злидні. Чого вже той чоловік не робив, до яких уже він знахарок не вдавався — ніяк не виб'ється з бідності. А старший його брат не хотів бідного і братом називать.
Живе багатий рік, живе й другий, дожидає діток — не дає йому Бог! У багатого і грошей, і худоби — всього, всього багато, а діток Бог не дає. Чого вже він не робив! І на церкву давав, і акафісти наймав, і сам молився рано й вечір перед образами — не дає Бог діток, та й годі! Бачить багатий, що Бог його молитви не приймає, пішов до бідного брата та й каже йому:
— Молись ще ти, щоб мені Бог послав діточок, то тоді я тебе у куми візьму.
— Добре, буду молиться.
От бідний помолиться Богу за себе, а тоді молиться за брата, щоб Бог йому послав хоч одну дитинку. Пройшов рік, перечув бідний через людей, що у його брата найшлась дитина. Приходить він до жінки та й каже:
— А знаєш, — каже, — жінко, що?
— А що там, чоловіче?
— А у мого брата родини.
— Невже родини?
— Далебі, родини.
— Од кого ж ти, чоловіче, чув?
— Люди казали. А знаєш, жінко, що?
— А що, чоловіче?
— Піду я оце на родини до брата, адже ж він мені казав, як дасть Бог дитину, то тебе в куми буду просить.
— Не йди, — каже, — чоловіче, якби він тебе хотів у куми взять, то б уже давно за тобою прислав.
— Піду я, жінко, да хоч подивлюся на хрестини.
Пішов. Приходить туди, а той і питає:
— А тобі чого треба?
— Та це я, — каже, — прийшов до тебе просить конячки, нема чим і протопить, поїду в ліс та назбираю хмизу.
— Візьми та гляди, — каже, — небагато накладай на віз, щоб ти мені коня не спортив.
Запріг він коня, приїхав додому та й каже:
— А вилазьте, злидні, поїдем у ліс!
Позлазили злидні з-під печі (а їх було аж дванадцять), посідали на віз і поїхали. Приїхали туди, чоловік той випряг коня, пустив його пастись, а сам зрубав дуба товстого-претовстого, розколов його до половини та й каже до злиднів: