Парфуми
- Автор: Зюскинд Патрик
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Переводчик: С. Фрідріх
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Парфуми». Краткое содержание книги:
Герой роману Жан-Батіст Гренуй відверта потвора, яку автор порівнює з кліщем: «…він був такий живучий, як витривала бактерія, і невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки одній крихітній краплині крові, яку здобув кілька років тому». І справді, він не тільки не мав особливого таланту, але — що значно гірше — не мав моральних засад, не мав совісті, не жалів нікого й не цінував чужого життя. Звичайно від такої людини усі намагаються триматися якнайдалі. Але що як він їм стає потрібним? Гренуй, не мавши власного запаху, тонко розпізнавав чужі і навіть умів їх компонувати, створюючи чудові парфуми без усяких рецептів. Це було справжнє мистецтво, яким він оволодів. Здавалося б, це прекрасно, бо людина, яка володіє мистецтвом, заслуговує на визнання. Проте не Гренуй. Ним керувала зовсім не любов до мистецтва і не любов до людей. Він ненавидів усіх і того ж часу жадав їхнього визнання. Створивши особливі парфуми, здатні викликати любов до нього, він насолоджувався запахом, якого насправді не мав. Але натовпу було все одно. Перед ними стояв чоловік, засуджений за численні вбивства молоденьких дівчат, запахи яких він вкрав. Він був справжнім монстром, уособленням зла, але вони шаленіли через любов до нього, не розрізняючи митця-злочинця і мистецтва, яке він уособлював…
Тим часом Гренуй підвівся зі свого лігва в хліві. Він теж був цілком задоволений собою та перебігом подій і почувався бадьоро, хоч жодної секунди не спав. Коли до хліва заходив Ріші, щоб подивитися на нього, він удав сплячого, аби ще дужче посилити враження безневинності, яке й так поширював завдяки своєму запахові непомітності. Консула це завело в цілковиту оману, натомість Гренуй сприйняв його надзвичайно точно, нюхом, зафіксувавши всі нюанси стану й настрою благодушності.
Так обидва взаємно переконали один одного й заспокоїлись. Як на Гренуя, це було добре, бо полегшувало йому справу.
Гренуй узявся до діла з професійною обачністю. Розв'язавши мішок, він витяг полотнину, помаду з лопаточкою, потім розстелив полотнину на простирадлі, на якому досі лежав, і заходився намащувати її жиром. Робота ця вимагала часу, бо жир потрібно було наносити то товщим, то тоншим шаром, у залежності від того, до якої частини тіла притулятиметься та чи та пілка полотна. Рот і пахви, груди, геніталії та ступні віддавали завжди більше запаху, ніж, наприклад, голінки, спина та лікті; долоня — більше, ніж тильний бік руки, брови — більше, ніж повіки тощо; тому треба було відповідно забезпечити ці місця жиром. Отже, Гренуй зразу моделював на полотнині ароматичну діаграму тіла, яке збиравсь обробляти. І це задовольняло його, власне кажучи, найбільше, оскільки йшлося про своєрідне мистецтво почуттів, фантазії та рук, яке давало найвищу насолоду від сподіваних наслідків.
Вимастивши цілий слоїк помади, Гренуй зробив ще кілька мазків, знімаючи жир в одному місці й переносячи на інше, заретушував, перевірив змоде-льований ландшафт ще раз — між іншим, носом, а не очима, бо все відбувалося в цілковитій темряві, що, напевне, теж позитивно впливало на радісно-врівноважений настрій. Цієї ночі, на молодику, нішо не відвертало Гренуєвої уваги. Світ був не що інше, як суцільний запах та ще трохи шум прибою. Гренуй був у своїй стихії. Тоді він склав полотнину намащеним досередини. Це було прикро, бо він добре знав, що за найбільшої обережності сформовані контури частково сплюснуться й змістяться. Але іншої можливості перенести полотнину не було. Згорнувши її так, щоб можна було нести під пахвою, він засунув лопаточку, ножиці й дрючка з оливкового дерева собі за пояс і вислизнув надвір.
Було хмарно. В будинку не світилося. Єдиною іскрою цієї темної ночі тремтіло світло маяка на острові Сен-Маргеріт за милю звідси, крихітна світла цяточка в синяво-чорній скатерті. З бухти долинав легкий вітерець. Собаки спали.
Гренуй попрямував до гумна, де стояла драбина. Піднявши її, збалансувавши, затиснувши три щабелі під правою рукою, він поніс її двором під вікно дівчини. Вікно було напіввідчинене. Піднімаючись драбиною, немов сходами, він радів, що випала нагода зібрати врожай запаху дівчини тут, у Напулі, бо в Грасі при заґратованих вікнах та суворій охороні будинку все було б значно складніше. Тут вона навіть спала сама. Не треба було морочитися ще й з камеристкою.
Відхиливши віконниці, він проник до кімнати, поклав додолу згорток промащеного полотна й підійшов до ліжка. Навколо домінував запах волосся, бо дівчина лежала горіспини, поклавшись лобом на руку, ідеально підставивши потилицю під удар дрючком.
Удар був глухий і хрипкуватий. Гренуй цей звук ненавидів. Ненавидів уже через те, що це був звук, звук у загалом беззвучній справі. Тільки зціпивши зуби, він міг знести цей бридкий звук, і ще хвилю по тому стояв непорушне, судомно стискаючи дрючок, ніби побоюючись, що звук може повернутися звідкілясь, як відлуння. Та натомість повернулась тиша, навіть глухіша, ніж досі, бо не було чути вже дихання дівчини. Та Гренуєве напруження (його можна було б узяти за судомну хвилину мовчання) швидко минуло, а його тіло обм'якло й розпласталося.
Гренуй відклав дрючка, сповнений завзяття. Спочатку розгорнув полотнину, розстелив ЇЇ догори змащеним на столі та стільцях. Потім він відкинув ковдру. Прекрасний запах дівчини, що раптово піднявся теплою хвилею, запаморочив його. Гренуй знав цей запах, а насолоджуватися, насолоджуватися до повного сп'яніння він буде ним пізніше, коли приборкає й по-справжньому заволодіє ним. Зараз ішлося про те, щоб упіймати його якомога більше, не дати йому втекти, тож треба було діяти зосереджено й швидко.