МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
-Торба, торба, що в тобі є, - коротун акуратно постелив багажник брезентом і почав розкладати на цьому імпровізованому прилавку вміст невеличкого сховку.
Коли в мужчини зріст метр шістдесят два навіть у черевиках на високому каблуку і коли людина з такою непоказною статурою напряму причетна до світу криміналу, нічого дивного, що чоловіка охрестять Гуллівером. Відгукувався він і на Гулю, і Рибалка, збираючись до нього, признався сам собі - він забув паспорті дані цього торгівця зброєю.
Власне, Гуля особисто не торгував, він лише знав, де що і за яку ціну можна швидко роздобути, у себе вдома нічого не тримав, та в гаражі зберігав невеличкий арсенальчик з нереалізованої продукції. Не рідко траплялося, замовника вбивали раніше, ніж він озброювався, саджали на невизначений термін або просто відпадала потреба. Ходовий товар Гуля викупав сам і притримував для особливих випадків, продавав перевіреним людям. Карась був саме з таких. Колись ще топчучи землю опером він не міг прищучити Гуллівера, хоча стукачки підтверджували - таки підторговує пукавками, паршивець. Потім, коли статус Рибалки помінявся, виникла необхідність озброїти новоспечену команду, отут уже без послуг Гулі не обійшлося. Тоді він ще зустрів Олега фразою: "Бач, начальнику, базар у нас знову без протоколу, зате більш предметний, скажи?"
Коли вірити паперам, оформленим за всіма юридичними правилами, гараж, в якому вони зачинилися, Гуллівер винаймав. Насправді людини, котра була записана його реальним власником, не бачив на очі, мабуть, навіть той злодій, котрий колись дуже давно разом з грішми прихопив з чергової обнесеної квартири паспорт, а потім недорого скинув цей документ. Орендував гараж Гуля по суті сам у себе, але враховуючи, що він там окрім машини тримав, краще підшарудіти та придумати собі липового власника. В разі чого звідки винаймач знає, що де в цьому гаражі заховано. Відбитків пальців на зброї Гуллівер завбачливо не залишав.
Рибалка нервував. За всіма нервовими чеканнями та зустрічами невпинно збігав світовий день, у січні сутеніє вже з початком п`ятої вечора, проводити розвідку на місцевості не виходило, потикатися в "Затишок" без хоча б поверхового вивчення обьєкту було занадто ризиковано та авантюрно. Правда, ще більш самовпевненою виглядала його задумка тимчасово залізти в шкуру ковбоя, нінзя, командос чи якогось іншого нащадка казкових лицарів і спробувати взяти з першого наскоку замок дракона, котрий тримає в мурованій башті прекрасну принцесу. Та на цю годину іншого виходу Рибалка просто не бачив. Він навіть не міг собі дозволити навести шороху по старих інформаційних каналах і хоча б з`ясувати, де в місті можна знайти такого собі Жигуна Сергія. Одне необережне слово - і він спалиться сам, заодно підпише смертний вирок Оксані з Людмилою. Тож доводилося рухатися буквально навпомацки.
Три "калаші" були старанно змащені і виглядали наче "з нуля". Рибалка признався собі - останній раз з автомата стріляв у армії, але там само пам`ятав, що у взводі вважався одним з кращих стрільців, про нього навіть писав місцевий бойовий листок, а фотопортрет відмінника бойової і, що характерно, політичної підготовки друкувала якось навіть "Красная звезда". Однокласниця, яка плакала на проводах і отримувала типові армійські листи, навіть певний час пишалася своїм "парнєм в арміі". Олег не думав, що навички колишнього прикордонника зовсім призабулися.
-Ніштяк машинки, скажи? Одна до одної, для себе тримаю.
-Тобі для чого?
-Ну, начальнику, - Карася Гуля за старою звичкою називав саме так, - життя тепер таке. До кожного в комплект по три рожки, один з трасерами, для понту. Ціна однакова, будеш брати три - скидку дам. Ти ж клієнт типу постійний. О-о, диви, яка річ! - поряд з автоматами він виклав "кольт" тридцять восьмого калібру.
-Звідки таке добро?
-Не знаю, чи правда, хочеш - перевір, коли цікаво. Але до наших ментів недавно американські копи приїздили. Ну браталися після спільних забавок у тирі, зброєю мінялися. Знаю, не можна, але думаю - не одна батл юкрейн водка пішла під це діло. А потім наш мент американського пістоля посіяв, по легенді - чергову зірочку замивав. Чи загубив, чи допомогли, точно тобі вже не скажу. Знаю лише, пацани говорили: тому, хто поверне, нічого не буде, більше того, сто баксів та проблем із законом не виникатиме. Хріна, ствола вже скинули мені задешево. Я дав півтори сотки, пацанчик радий був, наче слон. В ринок поки що цей дефіцит не пускаю, швидка засвітка гарантована, нехай ще десь рік полежить у мене. Не продається, просто нахваляюся. Коли не секрет, кого воювати зібрався?