МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
-Не можу я цілком на своїх бійців покластися, пацани нормальні, досвіду не вистачає. А з тобою вдвох... Так, - Рибалка відігнав непотрібні думки. - Ми справді не туди зайшли.
-Значить, справді є такий собі будиночок двоповерховий. Про бомбосховище ніхто нічого не чув, може там воно і є. Власником офіційно значиться Ярмоленко Максим Юрійович, приватний підприємець. Знаходиться в ньому приватний готель-пансіонат "Затишок", пан Ярмоленко записаний генеральним директором. Там чотири або шість кімнат, сауна, басейн, масажний салон, стоянка для машин, домашня кухня, все чікі-пікі. Вивіска гарна, світиться вночі вогниками. Але! - Малий підніс пальця догори. - Отут починається "але". Жодної реклами, окрім вивіски. Кімнати в цьому "Затишку" замовляються за два тижні, а то й за місяць наперед. Спереду - висока, метрів зо два, гратчаста огорожа, прути гострючи вгорі, справжнісінькі списи або пики, як у кіно про лицарів.
-Ядом кураре не вимащені?
-Не здивуюся. Ззаду - така саме здоровенна бетонна огорожа. Варта, само собою, кажуть, злі собаки. Їх там штук чотири. Зовні - звичайна приватна власність, ну, мало зараз елітних місць для відпочинку. Місце там гарне, ліс, сосни, затишок є затишок. Але, коли вірити моїм знайомим операм, там типовий бордель, і це - як мінімум. Є достовірні відомості: там не лише відпочивають з дівками голими в сауні, а кому дуже кортить, то й хлопчика привезуть, у "Затишку" регулярно зустрічаються колишні бандити всіх мастей, ведуться ділові переговори, в результаті яких черговий кримінальній капітал легалізовується... Фантазувати можна довго, і мені виглядає - жодне з припущень не буде помилковим. Гадюшник ще той, не просто публічний дім під Києвом, таких маса і не кожен ще так охороняється. Приводів потрусити "Затишок" поки не було, більше скажу - мужики вчора після того, як третя пляшка пішла, почали грузити, ніби існує якась ніким не підписана, через те найбільш дієва заборона без спеціального дозволу порушувати спокій "Затишку". Опікуються ним, мабуть, аж звідти, - палець знову піднявся догори. - Не здивуюся, коли якесь наше доблесне міліцейське начальство оздоровлювалося в знаменитій тамтешній сауні, а дівчисько цицькасте робило йому масаж... простати, бляха...
-Чого злишся? Теж хочеш?
-Всі хочуть. Тільки навіть ти з своїми зеленими червінцями туди навряд чи втрапиш. Бо по суті хто такий Карась? Начальник охорони ринку "Універсум"? Ото ще цаца! З тебе зиску не буде, ще сауну для тебе спеціально замовляй і дівчисько таке, знаєш, найбільш безсоромне. Дружини наші, Олежко, могли б такими самими безсоромними бути, аби рідний чоловік був клієнтом, від якого заробіток залежить, чи просто давав гроші, що в принципі одне й те саме...
-Тихо, тихо, Вітьок, ти чого розійшовся? - розвернувшись на клумбі біля під`їзду до прямого відрізку траси до аеропорту, Рибалка розвернувся і спрямував машину назад на Київ. - Усе в тебе ще буде, не психуй ти так. Скажи краще, до чого тут предмет нашого інтересу, Жигун.
-Твого інтересу.
-Нехай мого, - легко погодився Олег. - Ярмоленко - це той самий, кому Жигун допомагав придбати будинок?
-Цієї всієї ланки я не простежив, але Жигун - постать доволі відома. За оперативною інформацією, заправляє в "Затишку" саме він. Принаймні, дуже часто там буває і всі перед ним "струнко" і з ним вась-вась. Чим він заправляє, чим взагалі займається, напоєні мною вчора опера не відають. Здається мені, коли зробити офіційний запит, щось та отримаємо. Але робити цього не можна...
-Не можна. Підозрілий двоповерховий будинок, у якому запроектовано бомбосховище. Домашня кухня... Вони там картоплю зберігають?
-Сказано ж тобі - відомостей про звичаї "Затишку" нуль цілих, нуль десятих. Про домашню кухню взагалі хтось з чиїхось слів почув, ніхто звідти ані котлетки не покуштував. Ще одна є, гм, невеличка зачіпка. У них там бізнесмен один зник минулої осені. Часто взагалі народ зникає, рідні хіпіж зчиняють, менти на вухах, а зниклий раз - тут як тут, обриганий весь чи в губній помаді. Отже, зник один підприємець. Дві доби ні слуху, ні духу. Коли знайшовся, машину попутну на трасі зупиняв. Ну, підібрали, доставили додому, бухий, все як треба, коли повністю до тями прийшов, покаявся - весь бізнес у карти програв, усе попідписував, тепер все не його, бог честі і таке інше. А в нього на руках виявили свіжі сліди від уколів. І вийшов він з лісу неподалік від "Затишку". Зрозуміло, ніхто нічого не знає, довідки там наводили лише для порядку. Гультіпака, виявляється, взагалі вдома сказав, що по справах до Фастова їде, чи філіал відкривати чи ще якусь лабуду. Той божиться - не при пам`яті був, лихий поплутав, туди-сюди, баранячі яйця... На сліди уколів жодної реакції, навіть обстежень медичних. Через півроку, вигнавши дружину з донькою, він повісився. Розтину теж не робили, хоча дружина твердила: після тієї дурної пригоди з ним щось коїтися почало. З головою, власне. Переконливо?