МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН

Плину часу не відчувалося, довкола стояв суцільний туман. Періодично сіра пелена трохи розходилася, з нього виникали обличчя, чулися голоси, що зливалися в один суцільний звук. Знайомі круглі окуляри на прямому носі... Мавпоподібний вишкірений писок... Ще одне лице, зовсім незнайоме, на якому вирізнялися тонкі губи, вони ворушилися, промовляючи слова, що чулися ніби крізь вату та не затримувалися в пам`яті... Зовсім вже дивний глюк: поділене на дві половинки обличчя, жіноча та чоловіча, інь та янь, одне подібне до мами, друге своїми рисами нагадує Олега... Виринали видіння в довільній послідовності, так само зникали, затягувалися мороком, натомість тіло знову втрачало вагомість і Оксана падала, падала, падала...

Прокидатися було важко, боліла голова, та Водолаз попереджав про побічну дію, на дозу снодійного він не скупився. Як і було домовлено, після першого уколу дівчина кричала, лаялася, намагалася прогнати від себе людину з шприцем, та коли заходив добрий Вовчик, здавалася на милість переможця і знову засинала. Виринала зі сну зовсім розбита, з пересохлим горлом, язик у роті важко ворочався, нормально могла говорити лише спорожнивши зо два кухлі води. На воді не економили, зате годували паршиво, недосоленою чи перевареною картоплею, ріденьким кубиковим бульйоном із жменькою рису, єдина відрада - тричі на день по арі бананів. Оксана ніколи їх особливо не любила, та на фоні рисового відвару, присмаченого "Галліною бланкою" вини виглядали справжнісінькими делікатесами. Чому її годують саме так і чи є в подібному меню прихований зміст, дівчина запитувала у своїх сторожів кілька разів. Страхолюд Вовчик традиційно відмовчався, Серьога-Водолаз пожартував, на його погляд, вдало: "Бо поїдати тебе ніхто не збирається, тому й не відгодовують. Чого зириш? На убій не годують, ге-ге-ге! А тут людей час від часу смажать, делікатесик". Оксана назвала його тоді придурком, хоча й розуміла: за те, що він тепер фактично рятує їй життя, вона мусить йому за великим рахунком руки цілувати.