Повна темрява. Без зірок

— Я собі так подумав, що ти, либонь, захочеш освіжитися, оскільки твоя красуня-дружина сказала, що за кермо сяде вона.

— Дякую, — Стрітер взяв одну із пляшок, підніс до рота і почав пити. Претензійне чи ні, але пиво таки було добрим.

Ґудх’ю всівся, а надвір тепер з блюдом сиру й крекерів вийшов футболіст Джейкоб. Гарний, широкоплечий, яким був колись у ті, давні часи і сам Том. «Мабуть, чірлідерки навкруг нього так і повзають,— подумав Стрітер. — Мабуть, стільки їх, що він києм відбивається».

— Мама сказала, що вам, либонь, оце смакуватиме, — сказав Джейкоб.

— Дякую, Джейку. Ти кудись збираєшся?

— Ненадовго. Просто покидаю фрізбі з хлопцями на Пустовщині [209], поки зовсім не стемніє, а потім уроки вчити.

— Залишайтеся на ближньому боці. Відтоді, як все те лайно знову заросло, там тепер багато отруйного плюща.

— Йо, ми знаємо. Денні був обпікся у восьмому класі, та так зле, що аж його мати злякалася, подумала, що в нього рак.

— Овва! — не втримався Стрітер.

— Вертатимешся додому, кермуй обережно, синку. Без усяких там трюків.

— Авжеж.

Хлопець однією рукою обняв батька й поцілував у щоку, абсолютно невимушено, і через це Стрітер відчув себе пригніченим. Том не лише сповнений здоров’я й має все ще вродливу дружину та ідіотського пісяючого херувима; він має також вродливого вісімнадцятирічного сина, котрий усе ще здатен без усяких комплексів поцілувати на прощання батька, перед тим як самому поїхати гуляти з друзями.

— Він хороший хлопець, — промовив Ґудх’ю ніжно, дивлячись услід Джейкобу, котрий піднявся сходами і зник у будинку. — Наполегливо вчиться, оцінки має добрі, несхоже на його старого. На моє щастя, в мене був ти.

— На обопільне нам з тобою щастя, — усміхнувся Стрітер, кладучи шматочок сиру брі на крекер «Трисквіт» [210]. І відправив їжу собі до рота.

— Мені так приємно бачити, друже, що ти їси, — сказав Ґудх’ю. — Ми з Нормою вже було почали непокоїтися, чи з тобою все гаразд.

— Якнайкраще, — запевнив його Стрітер і ще випив смачного (й безсумнівно дорогого) пива, — хоча от трохи почав лисіти спереду. Джен каже, що я їй через це здаюся стрункішим.

— Це та річ, щодо якої дамам не варто турбуватися, — зауважив Ґудх’ю і провів долонею по власній чуприні, так само густій і пишній, як і в його вісімнадцять років. До того ж ще ані сліду сивини. Дженет Стрітер могла здатися сорокарічною гарного дня, але в червоному світлі вечірнього сонця сам Сміттєвий Король виглядав на тридцять п’ять. Він не палив, не пив надмірно, він тренувався в оздоровчому клубі, що обслуговувався в банку Стрітера, але відвідувати який не міг дозволити собі Стрітер. Його середня дитина, Карл, подорожував зараз Європою з Джастіном Стрітером, обидва поїхали коштом Карла. Що, звісно, насправді означало — коштом Сміттєвого Короля.