Повна темрява. Без зірок
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1372-5
- Переводчик: Красюк Олександр
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повна темрява. Без зірок». Краткое содержание книги:
Хіба він називав Лядвио їхні імена? Стрітер такого не пригадував.
— І, либонь, від дітей найбільше. Є стара приповістка, що діти — запорука нашого майбуття, проте фактично це діти беруть своїх батьків у заручники, я так вважаю. Хтось із них може потрапити у фатальний інцидент або смертельно покалічитися на віддаленій, пустій дорозі... стати жертвою виснажливої хвороби...
— Ви хочете сказати, що...
— Ні, ні, ні! Це зовсім не якась там через сраку роблена казочка-мораліте. Я бізнесмен,а не персонаж з історії про «Диявола й Деніела Вебстера» [213]. Я просто хочу сказати, що ваше щастя у ваших руках і в руках ваших найближчих, найрідніших людей. І якщо ви гадаєте, ніби я збираюся вигулькнути наприкінці вашого двадцятирічного, чи скільки там він триватиме, шляху, аби списати вашу душу собі до запліснявілого гросбуха, краще поміркуйте краще. Людські душі знецінилися, стали безбарвними.
Він говорив, а Стрітер думав, що, либонь, так робив і той лис, коли, настрибавшись донесхочу, вже переконався, що виноград таки достоту й істинно йому недосяжний. Проте Стрітер не мав наміру промовляти такі речі. Тепер, коли угода вже набула чинності, він найбільше бажав якомога швидше забратися звідси. Але все ще гаявся, не наважуючись ставити запитання, які вертілися йому в голові, хоча й розумів, що мусить. Бо тут не йшлося про обмін дарунками; Стрітер все життя укладав угоди в себе в банку, тож міг розпізнати менджування ввіч. Або унюхати його: легкий, неприємний сморід, на кшталт горілого авіаційного пального.
«Простіше кажучи, ти мусиш зробити комусь зле, щоби щось зле відвернулося від самого тебе».
Але ж крадіжка єдиної пігулки проти гіпертонії — це не таке вже й велике злодійство. Хіба не так?
Тим часом Лядвио вже смикав, намагаючись її скласти, свою велику парасолю. І коли вона врешті згорнулася, Стрітеру відкрився дивовижний і прикрий факт: парасоля була зовсім не жовтою. Вона була такою ж сірою, як це небо над головою. Літо вже майже скінчилося.
— Більшість моїх клієнтів залишаються цілком задоволеними, абсолютно щасливими. Чи не це ви бажали почути?
— Це... і не зовсім це.
— Я відчуваю, що вам муляє якесь більш посутнє питання, сказав Лядвио. — Якщо ви бажаєте отримати на нього відповідь, облиште колупати піч і просто запитайте. Збирається на дощ, отже, мені б хотілося потрапити під дах, перш ніж він розпочнеться. Останнє, що мені потрібно в моєму древньому віці, це бронхіт.
— А де ваша машина?
— О, так це те запитання, що вам муляє? — Лядвио відкрито з нього глузував. Щоки мав запалі, де й ділася їхня одутлість, а зизуваті, підкочені вгору очі потемнішали до якоїсь неприємної — так, насправді так — злоякісної чорноти. Він скидався на найнеприємнішого в цілому світі клоуна з напівзмитим гримом.
— Ваші зуби, — промовив дурнувато Стрітер, — вони ікласті.
— Ваше питання, містере Стрітер!
— Тепер рак буде в Тома Ґудх’ю?
Лядвио на мить застиг, здивовано роззявивши рота, а тоді почав гиготіти. Сміх його звучав хрипливо, був сухим, неприємним — як у здихаючої каліопи [214].
— Ні, Дейве, — промовив він. — В Тома Ґудх’ю раку не буде. У ньогоні.
— А що тоді? Що?
Зневага, з якою Лядвио окинув оком Стрітера, змусила того відчути слабкість до глибини своїх кісток — так, ніби їх на дірки поточило якоюсь безболісною, але надзвичайно ядучою кислотою.
— А чому вас це так непокоїть? Ви ж його ненавидите, самі про це казали.
— Але...
— Спостерігайте. Чекайте. Насолоджуйтеся.І візьміть оце.
Він вручив Стрітеру бізнес-картку. На ній було надруковано: «ПОЗАКОНФЕСІЙНИЙ ДИТЯЧИЙ ФОНД», і адреса якогось банку на Кайманових островах.
— Податковий рай, — пояснив Лядвио. — Відсилатимете мої п’ятнадцять відсотків туди. Якщо недоплачуватимете, я дізнаюся. І горе тоді тобі, пестунчику.
— А що, як дізнається моя дружина, та почне ставити запитання?
— Твоя жінка має персональний рахунок. Окрім того, вона ніколи ніде не нишпорить. Вона тобі довіряє. Я правий?
— Ну... — Стрітер без здивування помітив, як, падаючи на руки Лядвио, з шипінням випаровуються дощові краплі. — Так.
— Звичайно ж, я правий. Нашу справу закінчено. Забирайся звідси, катай до своєї дружини. Я певен, вона тебе зустріне з розчепіреними обіймами. Завали її до ліжка. Встроми в неї свій смертний пеніс і уявляй собі, що це дружина твого кращого друга. Ти на неї не заслуговуєш, але нехай тобі щастить.
— А якщо я захочу відіграти назад? — прошепотів Стрітер. Лядвио подарував йому крижану посмішку, продемонструвавши гостроверху гряду канібальських зубів.
— Ти не зможеш, — сказав він.
Це було в серпні 2001 року, менш ніж за місяць до падіння веж-близнюків.
У грудні (фактично, того самого дня, як упіймали на крадіжці Вінону Райдер [215]) доктор Родерик Гендерсон оголосив Дейва Стрітера вільним від раку — і, на додаток, істинним чудом наших днів.
— Я не маю цьому пояснень, — сказав Гендерсон.
Стрітер мав, але тримав рот на замку.
Їхня зустріч відбувалася в кабінеті Гендерсона. В Клінічній лікарні Деррі, в тій консультаційній кімнаті, де Стрітер колись роздивлявся перші зображення свого чудесним чином оздоровленого тіла, в тому самому кріслі, в якому тоді був сидів Стрітер, тепер сиділа Норма Ґудх’ю і дивилася на менш приємні скани МРТ. Заціпенівши, вона слухала, як лікар пояснював їй — якомога делікатніше пояснював, — що пухлина в її лівій груді це насправді рак, і він уже поширився на її лімфатичні вузли.
— Ситуація погана, проте не безнадійна, — казав лікар, тягнучись через стіл, щоби торкнутися захололої руки Норми. Вій усміхнувся. — Ми з вами хочемо негайно розпочати сеанси хіміотерапії.
У червні наступного року Стрітер нарешті отримав підвищення. А Мей Стрітер прийняли до магістратури Школи журналістики Колумбійського університету. Щоб відзначити ці події, Стрітер із дружиною вирушили у давно омріяну ними відпустку на Гаваї. Вони часто кохалися. В останній день їхнього перебування на острові Мауї їм зателефонував Том Ґудх’ю. Зв’язок був поганий, Том ледь говорив, але головне було зрозумілим: Норма померла.
— Ми прибудемо підтримати тебе, — пообіцяв Стрітер.
Коли він переповів новину Дженет, вона впала на готельне ліжко, ридаючи крізь притиснуті до обличчя долоні. Стрітер ліг поряд і, притиснувши її до себе, думав: «Ну, так чи інакше, ми все одно вже збиралися повертатися додому».І, хоча йому дуже жаль було Норми (і Тома теж трохи було жаль), був у цьому й позитив: вони уникли комариного сезону, котрий у Деррі подеколи бував просто вбивчим.
У грудні Стрітер відіслав до «Позаконфесійного дитячого фонду» чек на якихось трохи більше п’ятнадцяти тисяч доларів, провівши зменшення на цю суму у своїй податковій декларації.
У 2003 році Джастін Стрітер потрапив у «Почесний список деканату» Університету Браун [216]і — ніби жартома — створив відеогру під назвою «Проведи Файдо додому» [217]. Сенс гри полягав у тому, що собаку на повідку треба провести додому з торгівельного центру, уникаючи по дорозі небезпечних водіїв, речей, що падають із балконів високих поверхів, та зграї скажених старих леді, котрі називали себе «Бабці Гицелі». Стрітер сприйняв це як забавну витівку (і Джастін запевняв його, що робив саме пародію), але компанія «Геймз Інкорпорейтед» глянула лише одним оком і запропонувала їхньому гарному, з розвинутим почуттям гумору синочку сімсот п’ятдесят тисяч доларів за права на його гру. Плюс роялті. Джас купив і моїм батькам гармонійну пару джипів «Toyota Pathfinder» [218]— рожевий для леді, блакитний для джентльмена. Дженет просльозилася, обняла його і назвала його дурненьким, імпульcивним, шляхетним і взагалі пречудовим сином. Стрітер повів його до таверни «Роксі» й пригостив «Старенькою рябою курочкою».
213
«Диявол і Деніел Вебстер» — опубліковане 1937 року оповідання Стівена Вінсента Бене (1898-1943) про бідного фермера, котрий продав душу дияволу взамін за сім років процвітання, але потім у судовому процесі проти сатани душу йому виборов назад знаменитий адвокат Деніел Вебстер (1782-1852).
214
Calliope — музичний інструмент; запатентований Джошуа Стоддардом 1855 року дуже голосний паровий орган, в якому використовуються гудки паровозного типу; назву дістав від імені матері Орфея музи Калліопи.
215
Winona Rider (нар. 1971 р.) — відома кіноактриса, володарка багатьох професійних нагород; у 2001-му була звинувачена в крадіжках дизайнерського одягу на $5500, суд тривав рік, актрису засудили до позбавлення волі з відстрочкою на три роки, 480 годин громадських робіт, штрафу $3700 та виплаті компенсації крамниці $6355.
216
«Brown» — заснований 1764 року приватний університет у штаті Род-Айленд, перший, куди почали приймати студентів будь-якого релігійного віросповідання, зараз один із найпрестижніших у США.
217
Файдо — найпопулярніша кличка собаки в США і одночасно назва заснованої 1984 року одної з перших міжнародних некомерційних комп’ютерних мереж «FidoNet», котра передувала «Інтернету» і мала своїм символом зображення пса.
218
Стівен Кінг жартує, оскільки такої моделі «Тойоти» не існує, натомість джип із назвою «Pathfinder» («Слідопит») випускає компанія-конкурент «Ніссан».