Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Якось під час другого тижня перебування Мікаеля в Хедебю, вже в сутінках, у двері його житла постукали. Він відклав тільки що розгорнуту папку з поліцейськими протоколами — шосту числом — і, заздалегідь причинивши двері до кабінету, впустив у будинок ретельно вкутану блондинку років п’ятдесяти.
— Моє вітання. Я просто хотіла познайомитися. Мене звуть Сесілія Ванґер.
Вони потисли одне одному руки, і Мікаель дістав філіжанки для кави.
Сесілія Ванґер, дочка нациста Харальда Ванґера, виявилася відвертою і багато в чому цікавою жінкою. Мікаель пригадав, що Хенрік Ванґер добре про неї відгукувався і згадував, що вона не спілкується з батьком, хоч і живе по сусідству. Вони трохи поговорили, після чого гостя перейшла до мети свого візиту.
— Наскільки я розумію, ви маєте написати книгу нашої сім’ї. Не певна, що мені подобається ця ідея, — сказала вона. — Принаймні, я хотіла б знати, що ви за людина.
— Мене найняв Хенрік Ванґер. Власне, я маю написати історію його життя.
— Добряк Хенрік не зовсім нормально ставиться до власної сім’ї.
Мікаель поглянув на неї, не дуже розуміючи, що вона хотіла сказати:
— Ви заперечуєте проти книги про сім’ю Ванґер?
— Я цього не говорила. Та й моя думка, мабуть, не має жодної ваги. Але думаю, ви вже зрозуміли, що бути членом цієї родини не в усі часи бувало легко.
Мікаель уявлення не мав про те, що їй говорив Хенрік і наскільки Сесілія обізнана про його завдання. Він розвів руками:
— Хенрік Ванґер уклав зі мною контракт з приводу написання сімейної хроніки. У нього склалася тверда думка щодо деяких членів родини, але я для своїх висновків спиратимуся на документи.
Сесілія холодно посміхнулася:
— Я хочу знати, чи не доведеться мені, коли вийде ця книга, їхати в заслання або емігрувати?
— Думаю, ні, — відповів Мікаель. — Люди спроможні оцінити, чого варта кожна людина сама по собі.
— Така, наприклад, як мій батько?
— Ваш батько — нацист? — спитав Мікаель.
Сесілія Ванґер закотила очі:
— Мій батько — божевільний. Я зустрічаюся з ним десь раз на рік, хоча ми й живемо стіна до стіни.
— Чому ви не хочете з ним зустрічатися?
— Заждіть. Перш ніж ви обрушите на мене навалу питань… Ви збираєтеся цитувати мої слова? Чи я можу розмовляти з вами нормально, не боячись, що мене виставлять ідіоткою?
Мікаель трохи повагався, не знаючи, як краще висловити свою думку:
— Мені доручено написати книгу, в якій життя сім’ї буде описано починаючи з того моменту, як Олександр Ванґеєрсад разом з Бернадотом зійшов на берег у Швеції, і закінчуючи цим днем. У ній розповідатиметься про промислову імперію, що проіснувала багато десятиліть, але, звичайно, і про те, чому ця імперія рушиться, і про наявні в сім’ї суперечності. У такій розповіді неможливо обійтися без того, щоб назовні не виплив різний бруд. Проте це не означає, що я ставлю собі за мету очорнити родину чи малювати зневажливі портрети. Наприклад, я вже зустрічався з Мартіном Ванґером, якого вважаю симпатичною людиною, і в такому ключі я і збираюся про нього писати.
Сесілія Ванґер не відповіла.
— Про вас я знаю, що ви вчителька.
— Насправді навіть гірше за те, я директор гімназії в Хедестаді.
— Даруйте. Я знаю, що Хенрік Ванґер до вас добре ставиться і що ви одружена, але живете окремо від чоловіка… ось, власне, і все. Звичайно, ви можете розмовляти зі мною, не боячись, що вас процитують чи виставлять у небажаному світлі. Але коли-небудь я напевно прийду до вас і попрошу відповісти на питання, що стосуються тієї чи іншої конкретної події, на яку ви можете кинути світло. Тоді вже мова піде про інтерв'ю, і ви самі будете вирішувати, відповідати вам чи ні. Але я заздалегідь дам вам зрозуміти, коли наша розмова набуде офіційного характеру.
— Значить, я можу розмовляти з вами… не для преси, як це у вас зазвичай називається?
— Звичайно.
— А ця наша розмова не для преси?
— Зараз ви просто сусідка, яка зайшла познайомитися і випити філіжанку кави, ото й усе.
— Гаразд. Тоді можна поставити вам одне питання?
— Будь ласка.
— Яка частина цієї книги буде присвячена Харієт Ванґер?
Мікаель прикусив нижню губу і, подумавши, постарався відповісти невимушено:
— Чесно кажучи, уявлення не маю. Звичайно, з цього цілком може вийти розділ. Усе ж така драматична подія, і на Хенріка Ванґера, принаймні, вона справила великий вплив.
— Але ви тут не для того, щоб розбиратися в її зникненні?
— Чому ви так подумали?