Чоловіки, що ненавидять жінок

Хенрік Ванґер розпачливо сплеснув руками.

— Херман Лобак дістав дві чарки і налив нам по добрячій порції шнапсу. Він вочевидь був приголомшений. Коли я спитав його, що це означає, він прозорливо відповів, що це означає кінець Німеччини і нацизму. Я не дуже повірив йому — адже Гітлер здавався непереможним, — але Лобак випив зі мною за погибель Німеччини. Потім він перейшов до діла.

Мікаель кивнув, показавши, що уважно слідкує за розповіддю.

— По-перше, він не міг зв’язатися з моїм батьком для отримання інструкцій, але за власною ініціативою вирішив перервати моє перебування в Німеччині і відправити мене додому якнайскоріше. По-друге, він хотів попросити мене дещо для нього зробити.

Хенрік Ванґер показав на пожовтілу і пошарпану фотографію темноволосої жінки в напівпрофіль.

— Херман Лобак був одружений уже сорок років, але в дев’ятнадцятому році він зустрів жінку надзвичайної краси і вдвічі молодшу за себе і закохався до нестями. Вона була проста бідна швачка. Лобак почав упадати коло неї; як і в багатьох інших заможних чоловіків, у нього вистачало засобів, щоб поселити її в квартирі, розташованій на зручній відстані від офісу. Вона стала його коханкою, а в двадцять першому році народила йому доньку, яку назвали Едіт.

— Багатий літній чоловік, бідна молоденька жінка і дитя кохання — таке навряд чи могло викликати скандал навіть у сорокові роки, — зауважив Мікаель.

— Цілком правильно. Коли б не одна деталь. Жінка була єврейкою, а Лобак, відповідно, був батьком дочки-єврейки. А діло ж було в самому центрі нацистської Німеччини, де таких, як він, вважали зрадниками раси.

— A-а, це, безумовно, інша річ. І що далі?

— Матір Едіт забрали в тридцять дев’ятому році. Вона зникла, і про її подальшу долю ми можемо тільки здогадуватися. Було відомо, що в неї залишилася дочка, яка поки не значилася в списках для транспортування, і її розшукував відділ гестапо, що вистежував євреїв, які переховувались. Улітку сорок першого року, того ж тижня, коли я прибув до Гамбурга, виявився зв’язок матері Едіт з Херманом Лобаком, і його викликали на допит. Він зізнався в любовному зв’язку і батьківстві, але заявив, що не спілкувався з дочкою вже десять років і уявлення не має про її місцезнаходження.

— А де ж була дочка?

— Я щодня зустрічався з нею в будинку Лобака. Це була симпатична і мовчазна двадцятилітня дівчина, яка прибирала мою кімнату і допомагала подавати вечерю. У тридцять сьомому році, коли переслідування євреїв тривали вже кілька років, мати Едіт стала благати Лобака про допомогу. І він допоміг — Лобак любив свою позашлюбну дитину так само дуже, як і дітей від законного шлюбу. Він заховав дівчину в найнеймовірнішому місці — просто під носом у всіх. Роздобув для неї фальшиві документи і найняв її як економку.