Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Часом його охоплював відчай і він подумував про те, щоб викликати таксі, доїхати до міста й сісти в найближчий потяг, що прямує на південь. Але замість цього він надягав ще один светр і, загорнувшись у ковдру, сідав за кухонний стіл, пив каву і читав старі поліцейські протоколи.
Потім погода змінилась і температура піднялася до мінус десяти градусів, за яких уже можна було почувати себе цілком комфортно.
У цей час Мікаель почав знайомитися з мешканцями Хедебю. Мартін Ванґер додержав обіцянки і запросив його на власноруч приготовану вечерю: її складали печеня з лосятини та італійське червоне вино. Неодружений генеральний директор дружив з якоюсь Евою Хассель, що її теж було запрошено на вечерю. Вона виявилася сердечною жінкою, з котрою було цікаво спілкуватися, і Мікаель признав її винятково привабливою. Вона працювала зубним лікарем і жила в Хедестаді, але вихідні проводила у Мартіна Ванґера. Поступово Мікаель з’ясував, що вони знали одне одного багато років, але зустрічатися почали тільки в зрілому віці і не бачили сенсу одружуватись.
— Взагалі-то вона мій зубний лікар, — із сміхом пояснив Мартін Ванґер.
— А поріднитися з цим чокнутим кланом — це не межа моїх мріянь, — зауважила Ева Хассель, ласкаво поплескавши свого друга по коліну.
Вілла генерального директора виглядала як втілена архітектором мрія холостяка — з чорними, білими і хромованими меблями, дорогими дизайнерськими виробами, здатними зачарувати навіть цінителя Крістера Мальма. На кухні стояло устаткування для професійного кухаря, а у вітальні були першокласний програвач і приголомшливе зібрання джазу, від Томмі Дорсі до Джона Колтрейна. Мартін Ванґер мав кошти, його дім був дорогим і зручним, але досить безликим. Мікаель відзначив, що у формі картини на стінах висять репродукції і постери, що ними торгує «ІКЕА», — красиві, але беззмістовні. Книжкові полиці, принаймні в тій частині будинку, яку бачив Мікаель, були далеко не забиті — на них вільно стояли Національна енциклопедія та кілька подарункових видань з тих, які, як нема кращої ідеї, дарують на Різдво. Загалом Мікаелю вдалося виявити дві пристрасті Мартіна Ванґера: музика і приготування їжі. Перша породила приблизно три тисячі LP-дисків, а другу видавав живіт, що нависав над паском.
В особі Мартіна Ванґера химерним чином поєднувалися обмеженість, різкість і ввічливість. Не треба мати особливих аналітичних здібностей, щоб прийти до висновку, що в генерального директора були певні дивацтва. Поки вони слухали «Ніч в Тунісі», розмова йшла в основному про концерн «Ванґер». Мартін не приховував, що бореться за виживання своєї компанії, і вибір теми Мікаеля спантеличив. Глава підприємства чудово усвідомлював, що в нього в гостях малознайомий журналіст-економіст, і проте обговорював внутрішні проблеми концерну так відверто, що це виглядало з його боку щонайменше легковажно. Мікаель працював на Хенріка Ванґера, і цього було досить, щоб Мартін мав його за «свого». Так само як і колишній генеральний директор, його наступник вважав, що в теперішньому становищі концерну сім’я повинна звинувачувати тільки себе. Щоправда, на відміну від старого він ставився до цього легше і не почував непримиренної ворожнечі до родичів. Здавалося, непоправний ідіотизм сім’ї Мартіна Ванґера майже забавляв. Ева Хассель кивала, не вставляючи ніяких зауважень: вони вочевидь обговорювали це питання раніше.
Вже знаючи, що Мікаелю доручено написати сімейну хроніку, Мартін Ванґер запитав, як просувається робота. Мікаель з посмішкою відповів, що заледве розбирається навіть в іменах численних родичів, і попросив дозволу зайти ще раз і поставити кілька питань, коли це буде зручно. Він не раз прикидав, чи не завести розмову про нав’язливу ідею старого щодо зникнення Харієт Ванґер — швидше за все, Хенрік Ванґер неодноразово мучив брата зниклої дівчини своїми теоріями. Крім того, Мартін і сам повинен розуміти, що коли Мікаель пише сімейну хроніку, то від нього навряд чи сховається безслідне зникнення одного з членів родини. Проте Мартін, схоже, не збирався торкатися цієї теми, і Мікаель вирішив почекати. Рано чи пізно привід поговорити про Харієт неодмінно з’явиться.
Випивши по кілька келишків горілки, вони розсталися близько другої години по півночі. Триста метрів слизькою дорогою до свого будинку Мікаелю довелося долати дещо напідпитку, але загалом він визнавав, що вечір вийшов приємним.