У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

— Я трохи затримаюсь у тебе? — не чекаючи запрошення, скинула Євгена манто.

— Певно, прошу, — Петро прийняв манто з її рук, знову відчувши запах дорогих парфумів. — Дякую, що прийшла! І за штори дяка!

— Щось неймовірне твориться в країні, Петре! Людину нізащо можуть убити на допиті! Зроду б не повірила, коли б не побачила на власні очі! При мені з кабінету винесли якогось непритомного чоловіка — побитого й закривавленого. Жах іще й від того, що робиться це навмисне, для демонстрації викликаним і їх залякування, — обурювалась Гончак. — У нашого дільничного я дізналася, що на мене була написана анонімка, російською мовою, до речі, й на тебе не одна, що ніби я повія, а ти мій сутенер і взагалі — декласований елемент. Дільничний під великим секретом сказав мені, що на тебе хтось у місті регулярно пише анонімки, теж російською мовою.

Янчук не відкрився Югині повністю, сказавши лише про вірш у газеті, на слова якого слідчий вимагав пояснень, але тішився, що доля зробила їх спільниками, і розмову на тему «що твориться» охоче підтримав. Марно говорити, що Югина Костівна, маючи в його особі зацікавленого слухача, була в ударі. Вона вміло перенаправила розмову на особисте, ніби й глузуючи із себе, але й демонструючи свою неабияку ерудицію, відкриваючись Янчукові такими нюансами, яких він досі не зустрічав, а в її трактовці навіть сороміцтва виглядали цілком пристойно.

— Я давно, мій сердечний довіренцю, не дівка вже, а як на твої цнотливі лекальні мірки, думаю, навіть повія, але прошу, дружи зі мною такою, як є. Приїхавши із богемно-бомондної Москви, я зріло побачила тут інший світ у людських стосунках і цінностях, тож хочу спинитися і стати розсудливішою, бо ж мушу колись стати дружиною, матір'ю і господинею, як твердить мені в кожному листі моя старша сестра.

— Для чого так від'ємно характеризуєш себе? Адже усвідомлення своїх недоліків, гадаю, уже є ознакою порядності людини, — був і здивований, і захоплений Янчук.

— Платон мені друг, та істина дорожча, Петре Карповичу! Не всім я себе так характеризую, а з друзями речі треба називати своїми іменами, не лише позитивні, а й негативні, — сказала Євгена, зітхнувши. — Хочу сподобатися тобі!

Невпоміт розмова перетекла від суспільних подій у русло стосунків дружини й чоловіка, матері й батька та їх родини. Югина Костівна, видно, багато передумала на цю тему, тож тепер виливала свої висновки, звільняючись від них, як від тягаря, знайшовши в особі Петра привабливого для неї слухача, — ніби у благодатний дзбанок, із якого, можливо, їй удасться напитися в майбутньому.

— Я, грішна, милий друже, тихо боготворю осуджуваного в нас Фрейда, вірячи в інстинкт самозбереження у стосунках статей, але першість віддаю, може й егоїстично, жінці, як основі всього. Жінка чоловікові — друг, товариш і партнер. По-моєму, вона є окрасою життєвого свята, вона — не лише заміна й поміч чоловікові у всякій роботі, а й нянька дітей та його ж вечорами й ночами, і не усміхайся, будь ласка! Не заперечиш факту її додаткового обов'язку навіть при відразі чи зморі, не кажучи вже про не лише клопітні наслідки! Її волячість і трьохжильність не всі чоловіки цінують, а у Москві в застіллях чула навіть тости: «Хай живе й пасеться ситий кацап на Україні!» — зваж, не «в», а «на»!.. Знаю, що не в кожній жінці ангел приписується надовго, як би того не хотіли ви, чоловіки, але він тимчасово живе у кожній. Тож жінка справляє гарне враження не стільки про себе, як про чоловіка, що поряд. А ще вона оберігає його від ожирінь і напуває екстазом, не кажучи вже про кошики, що постійно несе додому дорогою з роботи... А жінка, що виявила мужність і стійкість у захисті своєї жіночності, на мою думку, героїня! — заворожувала Євгена господаря обізнаністю.