Ці «об’явлення» Іллі надавали мені сили, але після них наставали дні, сповнені сумнівів і переживань. Раптом потрібно його пробачити, на все закрити очі? Що, якщо це все було лише непорозумінням? Тоді чому він так нічого не пояснив? За ці тижні без нього я наплакалась вдосталь. Якщо я десь чула фразу «Потрібно боротися за своє кохання», моє серце болісно стискалося. Але хіба я недостатньо боролася? І тоді я згадувала ті моменти, коли розкривала Іллі душу, а він зникав.
Сенс брехати самій собі? У липні щось сталося, Ілля припинив мене поважати і цінувати, він принижував мене і навіть відкрито знущався, а я все терпіла. Але у мене в голові не вкладалося, чому тоді в серпні він був поруч цілих три тижні? Весь час був на зв'язку, писав, телефонував, відповідав, заспокоював мене. Потім переді мною з'являлася Олена з нашим листуванням. Звідки воно у неї? Від відповіді на це питання залежало все, але мені не судилося її дізнатись. І все ж я не вірила, що Ілля був з нею у змові, це було б занадто. Хіба що вони дійсно були разом, у них була донька, як Олена мені писала, і я лише забавляла їх, задовольняла їх хвору уяву. Але і це було якось нелогічно. Що ж виходить? Ілля просто був інертним і не хотів будувати зі мною стосунки? Йому подобалося мріяти і слухати мої оди про кохання? Отже, одного разу він покохає когось по-справжньому і буде готовий заради неї гори звернути? А ким тоді була для нього я? У такі моменти я просто вмирала, а потім думала: Іллі майже сорок років, а він ніколи, судячи з усього, не кохав? Ця думка мене заспокоювала, і тоді з'являлася інша: як я можу говорити про любов до нього, якщо я така егоїстка і не бажаю йому кохання і щастя? А чи заслуговує він на щастя?
З такими суперечливими думками я боролася кожного дня. Бували моменти коли мені здавалося, що я отримала довгоочікувану свободу, але потім знову з'являвся страх. Так я і жила. У будь-якому випадку, зараз краще, аніж коли я цілодобово чекала від Іллі звісточки.
«Вчора мені було добре, а сьогодні дуже погано, і я навіть не знаю через що саме. Усередині туга, сльози самі мимоволі ллються. Я знову хочу померти. В голові у мене думки про Іллю. Мені боляче, що все закінчилося, що наша любов, точніше, моя любов, так і затихне рано чи пізно і не знайде виходу. Де він? Де та людина, яка полюбить мене такою, якою я є? І чому це не Ілля? Чому, Господи, чому? Невже він не відчуває те ж саме, що і я? Невже ми більше ніколи не заговоримо, не напишемо одне одному, не зустрінемося? Невже все це сталося тільки заради того, щоб я в черговий раз переконалася, що не можна бути щирою, не можна кохати всім серцем, дарувати себе? Навіщо мені ця аксіома? Як же мені боляче. Коли це життя вже закінчиться? Ілля, як ти міг так зі мною вчинити? Ілля, благаю тебе, повернися, поверни мене, розкрий свою душу, будь чоловіком, вибачся, покохай мене! Адже ти ніколи мене не любив.
17.09.2017, 18:15
Два дні було погано, а сьогодні добре. Майже не згадувала про Іллю. Хоч би так було завжди. Пишу про нього, і це викликає неприємні спогади. Але сьогодні я не плакала, і це чудово. Невже такий і буде кінець? Так, напевно, так і буде. Головне більше не страждати.
