Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

Речі, що не можуть контролюватись людьми в мірі, достатній для їх передання однією особою іншій, не можуть бути предметом договору купівлі-продажу. Так, атмосферне повітря підпадає під визначення речі (ст. 179 ЦК) і визнається об’єктом права власності Українського народу (ст. 324 ЦК). Але як таке, то повітря не може бути предметом договору купівлі-продажу (крім випадків, коли воно знаходиться в стані, який допускає можливість передання його однією особою у власність іншої особи).

2. Інформація визнається видом нематеріальних благ (ст. 200 ЦК) поряд з особистими немайновими благами, що є об’єктами особистих немайнових прав фізичної особи. Проте інформація, на відміну від особистих немайнових благ, визнається об’єктом права власності, а також об’єктом товарних відносин (ст. 38,39 Закону «Про інформацію» [51]), тобто інформація є товаром і може бути предметом договору купівлі-продажу відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК.

3. Частина 1 ст. 656 ЦК повністю усуває сумніви стосовно можливості укладення договору купівлі-продажу майна, яке не є об’єктом права власності продавця на момент укладення договору. Це є можливим. Неможливо лише укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке не створене та не є об’єктом права власності продавця на момент укладення договору, оскільки для цього необхідно пред’явлення документів, що підтверджують право власності (частина перша ст. 55 Закону «Про нотаріат» [57]), а право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), а якщо це право підлягає державній реєстрації, — з моменту його державної реєстрації. Але і тут законодавець відійшов від свого загального жорсткого підходу і дозволив, у разі необхідності, укласти договір, у тому числі й договір купівлі-продажу, щодо об’єкта незавершеного будівництва (абзац другий ч. 3 ст. 331 ЦК).

4. Право власності не може бути предметом договору купівлі-продажу, оскільки укладення і виконання договору купівлі-продажу речі відповідно до закону означає не тільки передання майна, а і перехід права власності в момент, що визначається ст. 334 ЦК.

5. Питання про співвідношення ч. 2 та ч. 3 ст. 656 ЦК вирішується у такий спосіб. Частина 3 ст. 656 ЦК застосовується до «права вимоги». Із п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК можна зробити висновок про те, що в Цивільному кодексі під правом вимоги розуміється суб’єктивне право в зобов’язанні. Це відповідає не дуже вдалому теоретичному положенню, яке було сформульоване О.С. Іоффе та відтворюється в сучасній літературі. Із ч. 2 ст. 1281 ЦК випливає, що вимога чи право вимоги відрізняється від суб’єктивного права. Крім того, слід ураховувати, що в ст. 1078 ЦК використовуються поняття наявної вимоги та майбутньої вимоги. У будь-якому разі зрозуміло, що ч. 3 ст. 656 ЦК застосовується до суб’єктивних прав, що існують у зобов’язаннях. Частина 2 ст. 656 ЦК підлягає застосуванню до інших майнових прав. Оскільки всі відносні правовідносини підпадають під визначення зобов’язання, що наводиться у ст. 509 ЦК, відчужуватись на підставі договорів купівлі-продажу відповідно до ч. 2 ст. 656 ЦК можуть тільки абсолютні майнові права інтелектуальної власності.