Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Стаття 654. Форма зміни або розірвання договору
1. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
1. Для тлумачення ст. 654 ЦК необхідно з’ясувати, який зміст вкладається законодавцем у поняття форми (договору, зміни або розірвання договору). Із загальних правил ст. 205 — 210, 639 — 640 ЦК випливає, що державна реєстрація договорів виходить за межі поняття форми договору. Державна реєстрація договорів виводиться за межі поняття форми договору також у ст. 794 ЦК, ст. 14, 20 Закону «Про оренду землі» [165]. За таких умов включення положень про реєстрацію договорів до змісту ст. 657, 745, 1031, 1118 ЦК, які згідно з їх заголовками визначають форму відповідних договорів, не може бути достатньою підставою для висновку про те, що терміном «форма» (договорів, зміни або розірвання договорів) охоплюється їх реєстрація. При цьому слід також ураховувати, що при тлумаченні законодавчих актів текст статті завжди має перевагу перед її заголовком. Тому наявність слів «форма договору» в заголовку статті не виключає включення до цієї статті нормативного матеріалу, що виходить за межі поняття форми договору.
Отже, ст. 654 ЦК не може бути підставою для висновку про те, що у випадках, коли законом передбачена реєстрація певного виду договорів, обов’язковою є і реєстрація їх зміни або розірвання. Немає й інших законодавчих положень, які б давали підстави для такого висновку.
2. Що стосується нотаріального посвідчення, то воно охоплюється поняттям форми договору з урахуванням наступного. Статті 205 — 209, 218 — 219 ЦК виводять нотаріальне посвідчення за межі форми правочину (на відміну від Цивільного кодексу Української РСР 1963 р., у ст. 42 якого виокремлювались два види письмової форми правочинів (угод) — проста і нотаріальна). Але в подальшому законодавець послідовно у статтях Цивільного кодексу, що згідно з їх заголовками присвячені формам договорів (правочинів), включає положення про нотаріальне посвідчення договорів (ст. 639, 657, 719, 745, 793, 799, 1031, 1118, 1247). Про можливість нотаріального посвідчення договорів оренди землі йдеться у ст. 14 Закону «Про оренду землі», що має заголовок «Форма договору оренди землі». Це дає підстави для висновку про те, що всупереч загальним положенням ст. 205 — 209, 218 — 219 ЦК законодавець послідовно проводить таке розуміння форми договору, яке включає до змісту цього поняття нотаріальне посвідчення договору. Отже, ст. 654 ЦК вирішує, зокрема, питання про нотаріальне посвідчення зміни або розірвання договорів.
3. Зміст ст. 654 ЦК не вичерпується встановленням загального правила про форму правочину на зміну або розірвання договору. Передбачається, що із цього правила винятки можуть установлюватись не тільки законом, а й договором; такі винятки можуть випливати також із звичаїв ділового обороту. Договором установлення форми правочину на розірвання договору, в принципі, є можливим в силу ч. 2 ст. 205 ЦК, яка дає учасникам правочину право вибрати форму правочину, якщо вона не передбачена законом. Але ж право вибору сторонами форми правочину, передбачене ст. 205 і 654 ЦК, не виключає дії ст. 218 і 219 ЦК, що встановлюють наслідки недодержання вимог до форми правочину, що встановлені законом. Що стосується звичаїв ділового обороту, то ними форма правочину відповідно до ст. 205 ЦК установлюватись не може. Хоч ст. 654 ЦК формулює спеціальне правило, відповідно до якого звичаї ділового обороту можуть установлювати вимоги до форми правочину на розірвання чи зміну договору, відступлення від яких (вимог) є неприпустимим, але воно (це спеціальне правило) може застосовуватись лише в тій частині, в якій закон або договір не встановлюють вимог до форми правочину, а лише дозволяють використання усної форми. Тобто, якщо відповідно до закону та договору зміна або розірвання договору можуть учинятись в усній формі, то із звичаїв ділового обороту може випливати інше.