Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія». Краткое содержание книги:
Але чи є ще вибір, крім як померти, борючись з ворогом? Багато в чому життя стало гірше смерті.
Верна згадала про Дорожній щоденник. Вона витягла його з кишені і присунула лампу ближче. Верна подумала ще, де зараз Келен і Річард, чи живі вони? Як там Зедд і Еді, наодинці захищаючі Замок Чарівників? Вони там, як ніхто, зараз в безпеці. Але рано чи пізно Д'Хара впаде, і тоді Джеган повернеться в Ейдіндріл.
Верна поклала книжку на стіл, розправила плаття і присунула стільця. Пальці з насолодою пробіглися по шкіряній обкладинці, якій було більше трьох тисяч років. Книги подорожей створили таємничі маги давнини, ті, хто побудував Палац Пророків. Кожна книга мала двійника і була безцінна. Написане в одній з них відразу ж з'являлося в книзі-двійнику. Завдяки книгам, Сестри могли швидко отримувати важливі вісті, а не чекати їх тижнями і місяцями.
Енн, дійсна аббатиса, володіла книгою-двійником Верни.
Двадцять років тому Енн послала Верну знайти Річарда. Енн знала про те, де його шукати. Верна розуміла, чому Келен прийшла в сказ, дізнавшись, як Енн спотворила їх з Річардом долі. Але тоді Верна знала лише, що аббатиса посилає її виконати життєво важливу місію — знайти того, хто може врятувати світ і дати надію на майбутнє.
Вона присунула книгу ближче до світла і відкрила її.
«Верна, здається, мені вдалося дізнатися, де знаходиться пророк…»
Жінка здивовано відкинулася від столу. Після руйнування палацу пророк Натан звільнився з-під їх контролю і зараз десь поневірявся, представляючи серйозну небезпеку.
Останні пару років Сестри Світла вважали аббатису і пророка загиблими. Перед тим, як піти з пророком виконати важливу місію, Енн симулювала їх смерть і призначила Верну аббатисою. Крім Верні, Зедда, Річарда і Келен, дуже небагато людей знали правду. Під час подорожі Натану вдалося скинути нашийник і втекти від Енн. Він був дуже небезпечний.
Верна повернулася до читання.
«… Вже кілька днів я стежу за ним. Просто не віриться, що після того, як він був у моїй владі, я не контролюю його. Скоро я дам тобі знати про себе знову. Як ти, Верна? Як твоє здоров'я? Як там Сестри і армія? Напиши мені. Вночі буду читати мою книгу. Дуже скучаю за тобою».
Верна випрямила спину. Це все. Кінець повідомлення. Але цього було достатньо. Повідомлення Енн про те, що вона засікла місцезнаходження Натана, змусило думки Верни закрутитися.
Але навіть ця несподівана новина не підняла її дух. Джеган намірився атакувати Д'Хару. Енн скоро підкорить пророка, але Річард десь на півдні, і вони не знають, де. П'ять сотень років Енн складала події так, щоб Річард очолив битву за майбутнє людства, а тепер, на порозі вирішального бою, його немає з ними.
Верна витягнула з корінця книги стило і написала відповідь.
«Моя дорога Енн, боюся, що тут все йде не так добре. Днями почнеться бій за перевали, які ведуть у Д'хару».
20
Довгі коридори Народного Палацу були заповнені звуком кроків по кам'яних плитах. Енн присіла на мармурову лаву між трьома жінками і літньою парою. Обидві компанії подейкували про одяг гуляючих по залах людей або обговорювали, що вони тут робитимуть і куди подадутьсяся далі. Енн подумала про безглуздість цих розмов, але, напевно, балаканина допомагає відволіктися від тягот війни. Було дивно, що в такий пізній час мешканці воліють прогулюватися по коридорах, а не спати в теплих постелях.
Енн опустила голову і прикинулася, що шукає щось в дорожній сумці. Краєм ока вона уважно стежила за проходячими солдатами. Аббатиса не була впевнена в необхідності такої обережності, але вирішила не ризикувати.
— Здалеку прийшли? — Запитала Енн її сусідка.
Жінка підняла голову і зрозуміла, що звертаються до неї.
— Так, я проробила нелегку подорож.
Енн знову уткнулася носом у сумку і прийняла серйозний вигляд, сподіваючись, що її залишать у спокої.
Але жінка середніх років, з кучерявими каштановим волоссям, зацікавилася і з посмішкою продовжила.
— Я живу недалеко звідси і дуже люблю проводити ночі в палаці, просто щоб посилити свій дух.
Енн оглянула поліровану мармурова підлогу, гладкі кам'яні червоні колони під арками, оповитими виноградною лозою, що піднімалася до балконів. Вона підняла голову до скляного даху, через який вдень струмувало світло в зал, і перевела погляд на статуї коней у натуральну величину, навічно застиглих в галопі навколо бризок фонтану.