Нові пригоди Електроніка

Шеф із задоволенням покуштував страви, радіючи з фантазії електроників, і раптом згадав:

— А печеня по-мексіканському?

Елек пояснив, що ця страва подається у самому розпалі підвечірку. З плода обережно вирізають м’якуш. У маленьку посудину сиплять цукру, додають спирту, опускають кілька часточок фрукта й закривають зрізаною верхівкою. Виходить немовби цілий грейпфрут. Але досить піднести до нього сірник і — будь ласка, сюрприз: печеня по-мексіканському.

— Гаразд, обійдемося, — погодився шеф, почувши про спирт.

Підвечірок пройшов на «ура». Кожну нову страву діти зустрічали з ентузіазмом і просили добавки. І хоч добавки на підвечірок не належить, шеф передбачив наслідки незвичайного частування і видав на нього подвійну порцію фруктів.

Сергій помітив, що й команда Електронічки не скупиться на компліменти, уминає підвечірок за обидві щоки. Знай наших!

Одного не врахував шеф — вечірнього апетиту табору після фруктів.

За вечерею зал гудів, як вулик із бджолами. Офіціантки ледве встигали приносити тарілки з добавками, їх зустрічав ліс здійнятих рук. Кухарі повишкрібали всі казани, послали їдцям вази із сухарями, нарешті виставили «єн зе» — непорушний запас: печиво й галети. Здавалося, в залі йде змагання: хто більше з’їсть. Але що це? Полиці й сковороди пусті, а по столах гримкотять ложки: «Кухаря на вечерю! Кухаря на вечерю!»

П’ятеро кухарів у білих ковпаках з’являються в залі. Обличчя їхні сяють.

— Кухаря на вечерю? — питає шеф. І оголошує всім на втіху: — Будь ласка! Через дві години — пізня вечеря!..

Наступного дня чергувала команда Електронічки

— Солодке. Яблука. Соки, — перелічив шеф звичайний асортимент.

— А ще? — запитала Елечка.

— Грейпфрути, — шеф-кухар назвав свій «єн зе».

— Грейпфрути з гри вийшли, — пояснила електронна дівчинка. — Треба щось новеньке.

— Новеньке поки що на гілках, — відбувся жартом шеф.

— А картопля?

— Картоплі скільки завгодно.

— Значить — картоплю! — зажадала Елечка. — Дівчатка, сідаймо чистити! Треба приголомшити хлопчаків!

Якась нова інтонація в голосі капітана здивувала команду. Але азарт змагання взяв своє. Дівчатка схопили ножі, присунули відра з картоплею, налили води в найбільший бак.

— Ви не провалите підвечірок? — поцікавився шеф. — Картопля — не екзотичний плід, а щоденний гарнір.

— Триста страв із картоплі! — відрубала Елечка — Повмикайте плити. Понагрівайте духовки. Приготуйте сковороди.

Шеф-кухар похитав головою, однак наказав виконати все, що було загадано… Він бачив, що дівчатка стараються з усіх сил, зішкрябуючи тонку шкірку, чув, як їхній капітан, спритно орудуючи ножем, розповідає історію картоплі.

Хто сказав, що картопля не екзотичний плід? Та якщо хочете знати, вона дорожча за будь-яке золото на планеті. І знайшли незвичайну бульбу в горах Південної Америки, коли шукали золото інків. Поки картопля не завоювала всієї Європи, її подавали у вельможних домах як найвитонченішу страву. На щастя, ця страва стала їжею простих людей, і під час історичних катастроф — голоду, хвороб, війн — картопля не раз рятувала цілі народи від загибелі. Картопля може бути вареною, печеною, смаженою. Може бути приготовлена у вигляді соломки, хрумких пластівців, по-віденському, по-берлінському, по-варшавському, по-білоруському, по-литовському, по-смоленському, по-московському. Не обов’язково як простий гарнір…