Нові пригоди Електроніка
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966-661-446-4
- Переводчик: Микола Видиш
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нові пригоди Електроніка». Краткое содержание книги:
Створений фантазією письменника Євгена Велтистова «електронний хлопчик» Електронік давно став одним із найулюбленіших героїв дітвори у багатьох країнах світу. У повістях «Переможець неможливого» і «Нові пригоди Електроніка» всюдисущий «хлопчик із чемодана» не лише активно допомагає своїм друзям створювати грандіозний проект майбутнього — «Космічний корабель «Земля», але й встигає закохатися.
І відразу ж Рідкісного Собаку взяли в полон хлопчаки, що заходилися вистрибувати. Вони напнули на себе й на Рессі білі простирадла й, пританцьовуючи, закружляли навколо нього.
співали хлопчаки. Сергій весело акомпанував на гітарі.
Черговий вожатий, обходячи табір, не повірив сам собі: о другій годині ночі передають фільм про Електроніка по телику? Не може бути!
Він прислухався: хвацька пісня й досі лунала.
Коли вожатий заглянув у палату до хлопців, він побачив дивну картину. П’ятеро привидів у білому гасали з дикими криками по кімнаті, а шостий ширяв під стелею.
— Пора спати, — суворо сказав черговий, хоч йому дуже хотілося разом з усіма пограти з Рідкісним Собакою.
Хлопці уляглися на постелі. А Рессі, скинувши простирадло, шугонув до зірок.
Він побачив їх ще здалеку: дві сріблясті фігури випірнули з лісу й швидко наближалися до табору.
— Ні, я серйозно, — не відставала Елечка. — Дівчата весь час говорять про це, а пояснити не можуть. Що таке кохання?
— По-моєму, це відданість людині, — відповів після деякого роздуму Елек. — Або людству.
— Я віддана людині, — одразу ж озвалася Елечка. — Але нікому не кажу про це й не пишу людям записки… Поясни, будь ласка, точніше…
— Ти все зрозумієш сама, — кинув через плече хлопчак. — Через місяць… А може, й через рік…
— Через рік?! — вигукнула Елечка. Вона сіпнула хлопчака за рукав. — Я машина, Я не можу вхолосту працювати цілий рік… І навіть місяць… Я хочу зрозуміти зараз.
Електронік обернувся до неї. Темні немиготливі очі уп’ялися в його зіниці.
— Коли ти зміниш неусмішливі очі на усмішливі? — запитав він.
— А тобі що — не подобаються неусмішливі очі? — запально спитала вона. — Хіба вони не схожі на людські?
— Бувають і такі, — пробурмотів Елек.
— Зараз же все поясни! — зажадала дівчинка з очима, які не сміються.
— Зараз, повір мені, ти нічого не зрозумієш…
— Зрозумію… Постараюся зрозуміти…
І тоді Електронік вдруге покликав Рессі. Собака приземлився біля самих їхніх ніг.
— Засвіти полярне сяйво! — звелів йому господар. Рессі ракетою стартував з місця і став кружляти
високо над табором. Там, де його прозорі крила перетинали зоряні промені, раптом спалахували хвилі мерехтливого світла. І от по чорному нічному небу розлилося багатобарвне космічне море.
— Це і є полярне сяйво? — запитала Елечка.
— Так. Дивись і слухай!
На її обличчі миготіли рожеві, блакитні, жовті відблиски, й вона, закинувши вгору голову, дивилась і слухала.
— Хто
Геометричне середнє
Споміж атомом і сонцем?
Ці слова прийшли немовби нізвідки, з глибини Всесвіту, хоч їх промовив звичайний електронний хлопчик. І Елечка запитала:
— А насправді, хто це — геометричне середнє?
— Я? Жахливо молода? — здивувалася Елечка й, наблизившись до озера, заглянула в його темне дзеркало. — Втілення краси? Що це?..
А Електронік закінчував вірш видатного поета:
— Дивні слова! — сказала Електронічка. — Це і є кохання?
Електронік мовчав.
— Дивні слова, — повторила Елечка. — Хоч у них щось приховується… Між атомом і зорею…
Раптом слабкий струм пробіг по всьому її електронному тілу.
Вона згадала, як під час гри якийсь хлопчак плеснув її по спині долонею. Вона оглянулась, нічого не відповіла. Хлопчак упізнав її, помахав приязно рукою. «Розумієш, — сказав він, — я ненавмисне, в запалі, а потім злякався: гадав, це звичайна дівчинка, відразу підніме крик. А це виявилася ти, Елю. Ти не задавака, з тобою можна дружити…» Елечка махнула йому у відповідь. Але тоді хлопчакове признання не викликало в неї такого дивного неспокою, як ці вірші.
Вона оглянулась і побачила перший сонячний промінь, який пробив товщу лісу. Почула птахів. Відчула запахи нового ранку й свіжість роси. їй стало легко. Захотілося пройтися босоніж по траві або злетіти, як Рессі, на кордон ночі й ранку. «Що я наробила? — подумала неабияк збентежена Елечка, не розуміючи, що з нею відбувається. — І навіщо ми тільки клялися ні в кого не закохуватися? Я і не знала, що це означає… Що ж буде далі? Виграємо ми у хлопчаків чи ні?..»