Нові пригоди Електроніка
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966-661-446-4
- Переводчик: Микола Видиш
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нові пригоди Електроніка». Краткое содержание книги:
Створений фантазією письменника Євгена Велтистова «електронний хлопчик» Електронік давно став одним із найулюбленіших героїв дітвори у багатьох країнах світу. У повістях «Переможець неможливого» і «Нові пригоди Електроніка» всюдисущий «хлопчик із чемодана» не лише активно допомагає своїм друзям створювати грандіозний проект майбутнього — «Космічний корабель «Земля», але й встигає закохатися.
— Ні, не до пліток. Вона тепер інша…
— Цікаво, — посміхнувся Електронік, згадуючи, скільки тривожних хвилин завдала їм колись «допитливість» Кукушкіної.
— У Світлани — скромності й справедливості…
— Світланка — класна дівчинка, — погодився Ел.
— У Майї — правдивості й краси…
— Почув би тебе Сергій, — усміхнувся Ел, та Елечка його не зрозуміла.
— Навіть у Ніни, — вела далі Електронічка, — незважаючи на її вади, вчуся певною мірою гордості…
Електронік присвиснув: мовляв, чи варто чогось учитися в Ніни? Він не знав одного епізоду…
Ніна, як і раніше, наговорювала дівчаткам на Світлану. Смисл її застережень і натяків зводився до одного: не дружіть із Світланкою!.. Ніна — гарна, підтягнута, завжди охайно вдягнена — постійно спостерігала за Світланою і не могла зрозуміти, як така розпатлана тихоня стала душею команди. Звичайно, Ніна давно здогадалася, що Світланка — природжений лідер, але це було для неї загадкою.
І от якось Електронічка присіла на лаву, де в самотині нудилася Ніна.
«Уяви себе бабусею», — напрямки заявила Елечка.
«Я? Бабуся?» — Ніна аж підстрибнула на лаві.
«Так, ти — бабуся, — підтвердила спокійно електронна дівчинка. — І ти розповідаєш онукам про свою подругу Світлану, котра побувала на Марсі…»
«Світланка на Марсі?» — здивувалася Ніна.
«Так, Світлана Іванівна першою з жінок висадиться на Марсі, а ти згадуватимеш усе життя це літо…»
Ніна чмихнула й пішла. Зустрівшись із Світланкою, вона пробурмотіла щось на зразок «вибач» і відвернулася. Гордість не полишала Ніну, та вона намагалася пересилити себе. І Елечка дійшла висновку, що вона майже розв’язала задачу їхнього примирення.
— А в Бубликів? — запитав Електронік, перебираючи в думці команду суперників. — Чого ти вчишся у Бубликів?
— Захопленого ставлення до тебе, — спокійно відповіла Електронічка.
Електронік від несподіванки ледь не спіткнувся.
— Чого-чого? — запитав він майже сердито. Елечка глянула йому в обличчя, очі її лишалися серйозними.
— Бублики в тобі душі не чують, як вони кажуть, — пояснила Електронічка. — Вони дуже раді, що знайшли одна одну.
«Знову ці чудні вислови, — подумав Ел. — «Душі не чують». Він і досі одержував листи від дівчаток з найрізноманітнішими «признаннями». Дівчатка! Що й казати — химерні істоти, що завгодно напишуть! А якщо розібратися, всі вони шукають ідеального героя.
Елек згадав деяких своїх кореспонденток.
Світлана в залі Виборзького палацу культури виконує концерт Чайковського…
Оксана у Свердловську пише вірші…
Марина в Нижньовартовську гуляє з малюками на вулиці…
Ніна з Челпок-Ати кличе його провести канікули на Іссик-Кулі…
Наталка й Оленка з білоруського села займаються плаванням, волейболом, їздою на мотоциклі, лазінням на дерева…
Дженні з болгарського міста Пловдива у шкільному зоопарку спостерігає за ведмедиками, рисенятами, вужами, різними птахами…
Бланка з олівцем та альбомом бродить по Празі, робить замальовки старого міста.
У Нагасакі хлопчик Ітіро й дівчинка Маріко грають у японський бадмінтон — «хане-цукі», підкидаючи дерев’яними паличками кульку з пташиними пір’їнами — «хаго», і запрошують Електроніка взяти участь в їхньому шкільному турнірі…
Весь світ ніби складався із самих дівчаток і хлопчаків. І це було прекрасно. Адже ніхто не міг краще за них придумати найнезвичайніше в житті.
Ще багатьох друзів пригадав би Електронік, якби не почув дивного запитання.
— Скажи, а що таке кохання?
Тепер настала Елова черга раптово зупинитися. Він уважно оглянув супутницю.
— Ну, ти й даєш! — І кинувся назад до табору.
— Стривай! — Елечка його, наздоганяла. — Адже я серйозно.
І тут Електронік покликав на поміч Рессі:
— Рессі, до мене!..
Але Рессі з’явився не відразу.
Двоє бігли нічним шосе, й місяць сріблив їхні спини і блискотливі п’яти. Бігуни були схожі на гігантських світляків.
На кілька хвилин раніше Рессі викликав інший голос.
Сироїжкіну снився сон: сутичка незнайомих людей з літаючим собакою. І він мимоволі промовив магічні слова. Переговорна коробочка лежала на тумбочці. Рессі, що планерував над табором, почув заклик. Він ковзнув у відчинене вікно й звалився Сироїжкіну прямо на груди.
— А-а-а! — закричав Сергій, прокидаючись. — А-а, це ти, Рессі, — сказав він, заспокоюючись. — Ти мені снився.
Рессі стрибнув на підлогу. Вся палата в одну мить схопилася з ліжок.
— Хто це? Що за звір? Привид Рессі? — пролунали невдоволені, напівсонні голоси. — Та це ж Рессі!