Нові пригоди Електроніка
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966-661-446-4
- Переводчик: Микола Видиш
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нові пригоди Електроніка». Краткое содержание книги:
Створений фантазією письменника Євгена Велтистова «електронний хлопчик» Електронік давно став одним із найулюбленіших героїв дітвори у багатьох країнах світу. У повістях «Переможець неможливого» і «Нові пригоди Електроніка» всюдисущий «хлопчик із чемодана» не лише активно допомагає своїм друзям створювати грандіозний проект майбутнього — «Космічний корабель «Земля», але й встигає закохатися.
«Ти живеш серед людей», — нагадав Рессі.
«Літери в собак не проходять, — признався білобокий. — На все село два першокласники, та й ті поїхали».
«Доведеться вчити абетки», — прогарчав уголос Рессі.
Кілька псів посхоплювалися й відбігли на край луки.
«Чого боїтеся, ледарі? — прогавкав білобокий — Це свій!»
Ледарі боязко наблизилися
А Рессі вже здійнявся, розпустивши крила, над лукою і, пікіруючи до землі, накреслив у повітрі знайому фігуру: «А»
«Р-р-ра-а», — повторили за ним дворняги.
Потім були наступні літери: «Р-р-рбе-бе… Р-р-рве-ве-е»
І зграя завершила перший урок граматики переможним виттям і валуванням:
«Р-р-рабв… Р-р-рабв!..»
Рибалки на річці опам’яталися від задуми, оглянулись: чого вони там не поділили?.. А дворняги після напруженої праці побігали по траві й завалилися спати
«Ти з міста?» — поцікавився білобокий.
«З табору», — Рессі назвав себе й дізнався, що його нового приятеля господар називає Сторожовим.
«Що ж ти стережеш?»
«Усе, — признався пес. — Човен. Мотоцикл. Корову. Будинок. Господаря. А ти навчиш мене літати?» — запитав цікавий Сторожовий.
«Навчу, — пообіцяв Рессі. — Але тебе треба начинити електронікою».
Білобокий здригнувся, схопився на міцні лапи.
«Не треба, — прогарчав він. — Я і сам навчуся літа ти!» — І кинувся бігти щодуху.
Рессі без великих зусиль наздогнав його, але не став обганяти, побіг поряд.
Це був, мабуть, найважливіший день у їхній подальшій дружбі.
Усією зграєю пси зіграли на пустельному спортмайданчику в футбол, піддаючи м’яч носами й інколи огризаючись, зіграли у справжній собачий з нічийним рахунком футбол. (Рессі не проявляв своїх здібностей, тримався нарівні з іншими.) Коли хмари куряви на футбольному полі осіли, зграя вже купалась у річці, а найвідважніші плавали з берега на берег. Потім вони пообсихали (Рессі зарядив свої сонячні батареї), попасли череду корів (Рессі вибрикував з телятами) і, повернувшись у село, посідали вздовж дороги біля царини чекати господарів.
Рессі не знав, кого він чекає, але всі сиділи чи лежали з умиротвореним виглядом, і він не рушав з місця. Утихомирилися дворняги. Дрімали на лавках бабусі. Завмерли біля своїх вудочок рибалки. Опускалося помалу сонце. Сидів серед своїх і Рессі, вперше не чуючи закликів з далекого табору.
Щось у ньому сьогодні звершилось, але що — він не знав.
І раптом зграя залементувала, схопилась і побігла по дорозі. Назустріч їхав автобус. Ось автобус зупинився, з нього повиходили втомлені, засмаглі, аж чорні, люди. Від них тхнуло потом і машинним мастилом. Собаки кинулися до своїх господарів, одержали порцію ласкавої прочуханки, прилаштувалися до ноги, потрюхикали в село. Здавалося, всі враз забули про електронного товариша. Тільки Сторожовий оглянувся, винувато рикнув: «Вибач, поспішаю!»
Його господар теж оглянувся, запитав білобокого:
— Хто такий? Вперше бачу.
«Це Рессі, — прогавкав Сторожовий собачою мовою, та господар його не зрозумів. — До побачення, Рессі!» — здаля гавкнув пес.
«Давай! Привіт!»
Рессі залишився сам на курній дорозі.
І нарешті він почув:
«Рессі! Ти куди запропастився, Рессі?»
Рессі розпустив крила й попрямував до табору.
Того вечора ніхто не дорікнув Рессі за відсутність, і він лишився задоволений прожитим днем. Сторожовий може не задаватися, у Рессі — свої господарі!
Елек ладнав електронну плиту, погладжуючи її по залізному боці й час від часу примовляв:
— Зараз ти будеш у формі…
Елечка йому допомагала. Рессі спостерігав за ними.
— Чому ти з нею розмовляєш? — запитала Електронічка. — Хіба вона жива?
— Я робітник, а вона роботяга-кухарка, — жваво відповів Елек. — Хто вранці зварить сніданок? Тільки вона! Я полагоджу її якнайкраще!
— Якщо ти робиш краще, ніж інші, — то не зазнаєшся?
Елек сіпнув плечем, відповів серйозно:
— Не зазнаюся. Людина безмежна у своїх здібностях. Ми вчимося один в одного.
«А я вчуся в собак», — трохи було не признався Рессі.
Електронний пес гавкнув, ніби звичайний дворняга, й Електронік, уважно глянувши на нього, немов про щось здогадався. Він припаяв останній контакт, поставив на місце стулку, натиснув на кнопку. Плита ледь чутно загуділа, запрацювала, нагрілася.
— От і все, — сказав Елек кухареві. — Сніданок не запізниться.
Так, господар Рессі був майстром на всі руки. Рессі знову гавкнув — тепер уже електронною мовою, нагадуючи про свої нічні обов’язки, й господар сказав йому: