25 портретів на тлі епохи

У цей буремний час в особистому житті Аденауера відбулися зміни — він одружився з дочкою власника сусіднього особняка Авґустою (Ґуссі) Цінссер. Спершу пан обер-бургомістр давав молоденькій сусідці поради, як доглядати за квітами в садочку, а через певний час Ґуссі повідомила батькам, що Аденауер «найрозумніший, найделікатніший і взагалі най-най-най чоловік з усіх» і вона вийде заміж тільки за нього або ні за кого. Йому було вже 43 роки, а їй не виповнилося ще й 24. Батьки Ґуссі, так само як і діти Аденауера, сприйняли цю ідею в штики. Цінссери навіть відправили дочку «на заслання» до родичів у Вісбаден, але вона втекла звідти через два тижні й повернулася до Кьольна. Цінссерам довелося поступитися. 25 вересня 1919 року Аденауер одружився вдруге. Окрім трьох старших дітей від Емми, він мав ще чотирьох дітей з Ґуссі. 1931 року, коли народився його найменший син Ґеорґ, Аденауерові було 55 років.

Задушена репараціями союзників Німеччина на початку 1920-х років переживала голод і гіперінфляцію. В липні 1923 року долар коштував 4 мільярди марок, платню німцям видавали двічі на день — в обід і ввечері. Після першої видачі платні робили годинну перерву, щоб люди могли витратити зароблене — до вечора ціни могли зрости чи не в півтора раза. В цей важкий час Кьольн під керівництвом Аденауера управлявся чи не найкраще в Німеччині — місто не просто виживало, а навіть розвивалося. Обер-бургомістр запроваджував у життя два амбітні проекти: створення зеленого поясу на місці знесених фортифікаційних споруд навколо міста і реконструкцію річкового порту, з тим щоб він міг приймати і морські кораблі. Сприяв заснуванню в Кьольні університету, в якому отримав звання почесного доктора й відтоді звався «доктором Аденауером». Двічі — 1921-го і 1926 року — Аденауерові пропонували стати рейхсканцлером. Обидва рази він відмовлявся. По-перше, йому не подобалася політична система Веймарської республіки. «Єдиний порятунок для Німеччини полягає у створенні уряду, який мав би майже диктаторські повноваження», — писав він. По-друге, за п’ятнадцять років існування Веймарської республіки змінилося 19 кабінетів міністрів, і Аденауер добре розумів, що може стати канцлером лише на кілька місяців, а після відставки повернутися на посаду обер-бургомістра Кьольна буде вельми проблематично.