25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Кар’єра Конрада в перші роки після закінчення університету складалася не надто вдало. Його не взяли до армії — ще в університеті Аденауер надбав хронічний бронхіт, від якого страждав усю решту життя (мабуть, дався юнаки «дешевий спосіб боротьби зі сном»). Відтак улаштуватися на гарну державну посаду йому заважали два «гаки» в анкеті — не відбув строкової військової служби, а до того ж іще католик, що не надто віталось у протестантській Пруссії. Розпочати власну адвокатську практику без досвіду роботи, зв’язків і грошей теж було неможливо. Довгі чотири роки — з 1897-го по 1901-й — Аденауер працював стажером у різних судах та прокуратурі. Усі ці роки він не отримував жодної платні і фактично сидів на шиї в батька. Нарешті 1901 року Конрада було допущено до екзамену на звання асесора, який він склав з оцінкою «задовільно» (зовсім непоганий результат для католика). Через кілька місяців, уже 1902 року, 26-річний Аденауер урешті отримав першу оплачувану роботу у своєму житті — в прокуратурі міста Кьольна. Тоді ж він попрохав руки Емми Вейєр, з якою познайомився за кілька місяців перед тим у місцевому гольф-клубі. Попри згоду Емми, Конрад отримав рішучу відмову від її батьків. Вейєри належали до міської аристократії, а дрібний службовець прокуратури, який отримував лише 100 марок на місяць і до того ж походив з простонародної родини, ніяк не міг, на їхню думку, бути гідною партією для Емми. Проте дівчина заявила, що ні за кого, окрім Аденауера, не піде, і зрештою Вейєри-старші змінили гнів на милість. 26 жовтня 1904 року молодята одружилися. Можливо, вирішальну роль у цьому відіграло те, що Аденауер ще за кілька місяців перед тим узяв річну відпустку в прокуратурі, щоб керувати адвокатською конторою Германа Каузена, який через серйозну хворобу тимчасово відійшов від справ. У цьому випадку, на відміну від державної служби, віровизнання Аденауера, його підкреслена «католицькість» стали не мінусом, а плюсом — Каузен був не лише адвокатом, а ще й керівником кьольнської міської організації католицької Партії центру.
1906 рік став переломним у житті тридцятирічного Аденауера. 7 березня його було обрано помічником обер-бургомістра Кьольна. Попри скромну назву, насправді це була дуже висока посада — Аденауер став одним із 12 міських «міністрів», очолив управління магістрату, яке займалося оподаткуванням та збиранням податків. Якщо у прокуратурі він заробляв лише 1200 марок на рік, то тут — 6 тисяч. Бажаючих посісти це місце було надзвичайно багато, але за Аденауера проголосувало аж 35 із 37 депутатів міських зборів. Вирішальну роль тут зіграли не особисті якості молодого юриста, а те, що у зборах було дві основні фракції — католицької Партії центру, де вирішальним було слово Аденауерового покровителя Каузена, і лібералів, яку очолював… рідний дядько Конрадової дружини Емми Макс Вальраф. Відтак центристи та ліберали на один момент відклали вбік свій антагонізм і вперше підтримали одну й ту саму кандидатуру. Батько Аденауера, який помер через три дні після тріумфальних для сина виборів, устиг дати останню настанову: «Пам’ятай, Конраде, наступна мета — стати обер-бургомістром».
І Конрад зробив усе, щоб виконати батьків заповіт. Аденауер дуже багато працював — його робочий день починався о 9 ранку і тривав як мінімум до 8 години вечора, а часом і до півночі. Результат не забарився — вже наступного, 1907 року міський бюджет уперше за багато років став бездефіцитним, а 22 липня 1909 року Аденауера було обрано першим помічником обер-бургомістра — своєрідним міським «прем’єр-міністром». Якщо ж урахувати, що новий обер-бургомістр, ліберал (і родич Аденауерової дружини) Макс Вальраф уважав себе більше політиком загальнонімецького рівня, аніж господарником, то 33-річному Аденауеру випало практично беззастережно керувати одним з найбільших міст Німеччини. Платня Конрада зросла ще втричі і складала нині вже 18 тисяч марок на рік. 1911 року він придбав земельну ділянку й побудував на ній будинок, де оселився з матір’ю, сестрою, дружиною та вже трьома дітьми — Конрадом, Максом та Марією. 1912 року в Емми несподівано почався рак. Вона довго й тяжко хворіла, а в жовтні 1916 року у віці 36 років померла.