Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

Іван Мазепа — життя «за» царя

Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи, як пам'ятаємо, потрапила в липні 1687 р., коли в результаті змови генеральної старшини було скинуто з гетьманства Івана Самойловича, а вибір фаворита тодішньої російської правительниці Софії князя Василя Голіцина впав на добре освіченого й по-європейськи вихованого генерального осавула (князь і сам вважався чи не найпершим європейцем у кремлівських палатах!).

Прямо з військового табору, де проходили гетьманські вибори, Мазепа на чолі вірних йому полків вирушив рішуче приборкувати заколоти, що, як гриби після рясного дощу, проростали майже в усіх лівобережних полках. Водночас гетьман звернувся з універсалами до своїх прибічників, наказуючи їм не чинити самосудів, не мститись бунтівникам, а доходити правди й справедливості судом і злагодою. З метою втихомирення пристрастей Мазепа припинив роздачу в приватні руки земель, що належали державі, заборонив козацькій старшині переобтяжувати своїх підданих податками і примусовими роботами. Аби продемонструвати серйозність намірів щодо наведення в Україні порядку, гетьман навіть відібрав маєтності в декількох державців з Полтавщини, здирства яких було доведено судом.

Тим часом, поки Мазепа утверджував свою владу в Україні, у Москві відбулися доленосні зміни. У результаті палацового перевороту цариця Софія втрачає владу, і її назавжди закривають у монастирській келії. Слідом за цим в опалу потрапляє і її фаворит князь Голіцин. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Тим паче що якраз на дні цього кардинального оновлення ландшафту владного олімпу Російської держави випав його візит до Москви. Однак у таких непевних умовах українському регіментареві не лише вдалося втриматися при владі, а й навіть суттєво зміцнити власні позиції.

Гетьману під час зустрічі з молодим російським царем Петром І вдалося завоювати його повну довіру. Зважаючи на тісні контакти Мазепи з опальним Голіциним та патологічну підозрілість Петра, факт просто неймовірний. До того ж вкрай важко переоцінити його значення не лише для особистої долі Мазепи, а й України в цілому. Завдячуючи довірливим стосункам з царем, гетьману вдалося суттєво зміцнити державну владу в Україні. Москва істотно послаблює свій контроль за діями гетьманського уряду, а, крім того, відтепер старшина має дбати не про те, як вислужитися перед царськими урядовцями, а яким чином зарекомендувати себе з ліпшого боку в Україні. Чи не вперше за роки перебування під владою московських царів український гетьман відчуває себе повноправним правителем підвладної йому землі. Піднесення статусу гетьманської влади відбивається на зовнішньому вигляді гетьманської столиці: у Батурині розбудовується гетьманський двір, який сучасники порівнювали з кращими дворами Європи, зокрема варшавською резиденцією королів. Мазепу, згідно з монархічними канонами, оточують гетьманські дворяни, впроваджується пишний придворний ритуал.

Численні доноси на гетьмана, які в минулі часи могли коштувати йому не лише влади, а й голови, тепер губляться в нетрях бюрократичного апарату або ж повертаються до Батурина тому, проти кого вони спрямовувались. Вельми показовою у цьому відношенні стала справа генерального судді В. Кочубея та полтавського полковника І. Іскри, донос яких на гетьмана обернувся їх же прилюдною стратою. А Мазепа не лише не втратив особистого кредиту довіри царя, а й отримав нові пожалування та нагороди. Чи не достатньо переконливою ілюстрацією високого положення гетьмана в державній ієрархії Росії є той факт, що найвищу державну нагороду — Орден Андрія Первозванного — Іван Степанович отримав 1702 р. в числі перших кавалерів, а точніше, другим у державі, випередивши при цьому навіть самого царя Петра!