Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

«Изменническое гнездо разорено и искорено!»

 Російсько-шведське змагання за Запорозьку Січ

Готуючись до вирішальної битви, і російський цар, і його супротивник шведський король наполегливо шукали союзників. Зокрема, Карл XII та Іван Мазепа активно зносилися з Османською Портою і Кримським ханатом, схиляючи їх до вступу у війну, намагались нав'язати стосунки з бунтівними донськими козаками і кавказькими народами. Проте найактивніше розвивались контакти із Запорозькою Січчю. Попри те що формально впродовж усього гетьманування Мазепи Січ перебувала в його підпорядкуванні, шанси на залучення низового товариства на свій бік у гетьмана були не такими вже й великими. Адже попередні кроки Мазепи, що йшли у фарватері політики царського уряду й були спрямовані на встановлення контролю за діяльністю Коша, не сприяли зростанню його популярності серед січовиків. До того ж активну боротьбу за Січ розгорнув і Петро І, засилаючи на Запорожжя своїх посланців, обдаровуючи старшину і товариство царським жалуванням і бойовими припасами. До агітації запорожців було залучено навіть настоятеля Києво-Межигірського монастиря Ірадіона Жураковського, що й не дивно — Петро активно використовував церкву у власних політичних інтересах.

Спершу все вказувало на те, що Січ залишиться нейтральною у цій війні. Адже одна частина, переважно старшого та заможнішого, козацтва виступала за збереження лояльності до царя, інша, молодша і політично радикальніша, на чолі з Костем Гордієнком, була готова вибачити Мазепі його попередні помилки та підтримати в прагненні звільнитись з-під влади Петра І. Врешті перемогу здобули прибічники Гордієнка. На початку березня 1709 р. в Переволочній відбулись переговори гетьманських послів — генерального судді Василя Чуйкевича, генерального бунчужного Федора Мировича й чигиринського полковника Костя Мокієвського з Гордієнком і запорозькою старшиною, а вже 12 березня військова рада на Січі ухвалила підтримати гетьмана Мазепу. Двадцять шостого березня в Диканьці відбулась зустріч Гордієнка з Мазепою, а наступного дня кошовий відбув аудієнцію в Карла XII у Великих Будищах. Ще за день між Січчю, гетьманом Мазепою та королем Швеції було укладено союзну угоду, що містила зобов'язання сторін продовжувати боротьбу з Петром І до остаточної перемоги та звільнення Гетьманату й Січі з-під його влади. Разом з Гордієнком на війну виступило понад 8 тисяч запорожців.

Крім військових дивідендів, вибір запорожців міг мати важливі політичні наслідки. Адже історично склалось так, що січові впливи були надзвичайно сильними на півдні Гетьманату, зокрема в Полтавському полку. Відтак, довідавшись про вибір Коша, до виступу приєднались козаки Переволочної, Келеберди, Нехворощі, Маячки, Царичанки, Нових Санджарів тощо. Князь Г. Долгоруков на початку квітня доповідав цареві, що Гордієнко «яд свой злой» намагається перекинути й на Правобережжя. І для того аби втримати тамтешніх козаків від виступу, командування було змушене перекинути драгунський полк князя Г. Волконського з Києва до Чигирина.

Після того як запорожці під орудою кошового Гордієнка вийшли на Полтавщину, на Чортомлицькій Січі залишилась незначна частина січовиків, які обрали собі за старшого Петра Сорочинського. В оточенні царя Сорочинського вважали за «самого доброго чоловіка» і сподівались, що з його приходом настрої січового товариства зміняться кардинально. Аби переконати січовиків воювати на боці царя, за наказом російського командування миргородський полковник Данило Апостол (пізно восени 1708 р. старшина за нез'ясованих донині обставин повернувся в табір Петра І) вислав на Січ «добрих козаків», які замолоду козакували на Низу та навіть обирались курінними й кошовими отаманами. Але попри щедрі подарунки, які вони привезли товариству, послів Апостола було прикуто до гармат, а листи, які вони привезли на Січ, переправлено до Гордієнка.

Втративши можливості політичними методами впливати на запорожців і розуміючи стратегічну важливість Січі, російське командування вирядило на розорення «изменнического гнезда» з Києва вниз по Дніпру три піхотних полки під командою полковника Петра Яковлєва, допомогу якому мав надавати компанійський полк Гната Галагана. Дорогою на Січ полковник Яковлєв захопив і знищив містечка Келеберду, Переволочну, Новий і Старий Кодак. У середині квітня російські війська були вже на Запорожжі. Ураховуючи, що кошовий Сорочинський на той час перебував у Криму і січовики сподівались, що він ось-ось приведе на допомогу кримських татар, січова старшина з готовністю вступила в переговори з Яковлєвим, намагаючись затягнути час. Проте задум було розкрито і полковник повів полки на штурм Січі.