Вибрані твори. Том II

Енн. Так. Здається, це просто. Але сумніваюся, щоб ми коли знали, чому саме ми діємо так, а не інакше. Насправді просто лише одне: прямувати до того, чого тобі бажається, і брати його. Я думаю, що не кохаю вас, Таві, але іноді я відчуваю, ніби мені хотілося б зробити з вас людину. Ви занадто нерозумні з жінками.

Октавій (досить холодно). У цьому я не хочу бути іншим.

Енн. Тоді уникайте їх і лише мрійте про них. Нізащо у світі не пішла б я за вас заміж, Таві!

Октавій. Я й не сподіваюсь на це: я підкоряюся тій гіркій долі, що мені судилася. Але я не думаю, щоб ви цілком розуміли, як це тяжко.

Енн. Ви такий м’якосердий. Дивна річ, як ви не схожі на Віолетту. Віолетта — якась нечула.

Октавій. О, ні! Я певен, що Віолетта з серцем.

Енн (трохи нетерпляче). Навіщо ви таке говорите? Хіба це не по-жіночому — бути свідомою, розсудливою й діловитою? Чи ви хочете, щоб Віолетта була ідіоткою... або чимось ще гіршим, подібним до мене.

Октавій. Чимось гіршим — подібним до в а с! Що ви хочете цим сказати, Енн?

Енн. Ні, ні, звичайно, що я не думаю цього. Але я дуже поважаю Віолетту. Вона завжди йде своїм шляхом.

Октавій (зітхаючн). Так само, як і ви.

Енн. Так. Але вона робить це упевнено, не підлещуючись, не бажаючи ні в кого викликати до себе ніжних почуттів.

Октавій (з нечулістю брата). Ну, здається, Віолетта ні в кому не могла б викликати ніжних почуттів, хоч вона й дуже гарна.

Енн. О, ні, — вона могла б, якби схотіла.

Октавій. Але звичайно, жодна насправді порядна жінка не дозволить собі отак цілком свідомо грати на інстинктах чоловіка.

Енн (закидаючи голову). Ах, Таві, Таві! Ріккі-Тіккі-Таві! Хай допоможе небо тій жінці, що піде за вас заміж!

Октавій (від цього ім’я кохання його збуджується з новою силою). О, навіщо, навіщо ви це говорите! Не мучте мене! Я не розумію вас.

Енн. Припустіть, що їй довелося б удаватись до різних вигадок, розставляти пастки на чоловіків.

Октавій. Невже ви думаєте, що я міг би одружитись з такою жінкою? Я, що знав і кохав вас?

Енн. Гм!.. У всякому разі, вона не випустила б вас, якщо була б розумною. А втім, годі! Тепер я більше не можу говорити. Скажіть, що ви прощаєте мене, і що з цим покінчено.

Октавій. Мені немає за що прощати вас, і з цим — покінчено. А якщо рана розкрита, ви не побачите, як з неї цибенить кров.

Енн. Ви до кінця залишаєтесь поетом, Таві. Ну, прощайте, мій милий. (Гладить його по щоці; хоче поцілувати, але почуття огиди стримує її; нарешті біжить садом до вілли).

Октавій знову притуляється до стола, схиливши голову на руки, й тихо схлипує. Входить хвірткою місіс Вайтфілд. Вона вибігала всі крамниці Ґранади, і в руках у неї кошик, повний маленьких пакунків. Помітивши Октавія, вона біжить до нього й піднімає йому голову.

Місіс Вайтфілд. Що сталося, Таві? Ви нездужаєте?

Октавій. Ні, нічого, нічого...

Місіс Вайтфілд (усе ще тримає його голову, з тривогою). Але ж ви плачете? Через те, що Віолетта одружилася?

Октавій. Ні, ні. А хто сказав вам про Віолетту?

Місіс Вайтфілд (випускаючи його голову). Я здибала Ребука із цим старим бридким ірландцем. Але ви певні, що не захворіли? Що ж трапилось?

Октавій (ніжно). Нічого. Тільки в одного чоловіка розбилося серце. Еге ж, це звучить смішно?

Місіс Вайтфілд. Але в чому все ж таки річ? Щось, мабуть, Енн накоїла?

Октавій. Енн в тому не винна. І не думайте, що я докоряю вам.

Місіс Вайтфілд (здивовано). Мені? За що?

Октавій (заспокійливо стискуючи їй руку). Ні за що. Я сказав, що не докоряю вам.

Місіс Вайтфілд. Та я нічого й не зробила такого. Що ж таке сталося?

Октавій (із сумною усмішкою). Невже ви не здогадуєтесь? І я скажу, що ви маєте рацію, коли вважаєте Джека за кращого чоловіка для Енн, ніж я; але я кохаю Енн: і це так боляче! (Він підводиться і йде від неї до прогалинки).

Місіс Вайтфілд (ідучи слідом за ним). Невже Енн сказала вам, що я хочу віддати її за Джека?

Октавій. Так, сказала.

Місіс Вайтфілд (роздумуючи). Тоді, Таві, мені вас дуже шкода. Це вона хоче одружитися з Джеком. Ви думаєте, вона багато звертає уваги на те, що я кажу або бажаю?