Білий попіл

— Справді? Я просто так сказав…

Ми знову вмовкнули, — Котелок перший порушив тишу.

— І, головне, ми ж із ним завжди разом були! Я навіть вважав його за друга! А він — пістоля наставля! І — за що?

— Семен щоранку на цьому тарантасі возить кудись їжу. І тепер ми знаємо, куди… Цікаво, кого там держать. Якщо вже Хома Брут на волі… А ти й узагалі кажеш, що ніякої сотникової дочки не вбивали…

Я замовк, замислившись.

— То що? — не витримав Котелок.

— А хтозна, — зізнався я. — Та мені здається, що все тут — якась вистава. Я б не здивувався, якби врешті-решт з’ясувалось, що весь хутір збудували нашвидкуруч за тиждень до нашого приїзду.

— Як таке може бути? — здивувався Котелок. — Садибі самій — років сорок, якщо не більше! Повірте, я трохи тямлю в цьому. Та й взагалі…

— Та цить… — перебив я його. — Це ж я так… Хутір — справжній. Але ж убивство, якого не було…

Зненацька пролунало гучне «тпру!» — й тарантас зупинився.

За вікном виднівся ліс: ми стояли просто посеред дороги. Попереду залунали голоси. Я прислухався й заціпенів, упізнавши голос камердинера Теслі.

— Звідки так зарання? — запитав він.

— Як завжди, — почув Семенів голос. — А ви?

— Сищика нашого шукаємо. Не бачили бува?

Тиша. Котелок запитально поглянув на мене. Я самими губами прошепотів йому: «Вони». Здається, він мене зрозумів.

— Одшукався, — сказав Кисла Пика. — Якраз веземо.

Зовні загупали кроки, і я побачив єгеря з солом’яними вусами, який підійшов до дверцят і смикнув ручку.

— Замкнено! — сказав він.

Єгер притулив долоні до обличчя «човником» і припав до вікна, намагаючись розгледіти салон екіпажа. Ми з Котелком застигли. Зазирав і так, і сяк, потім відійшов.

— Чого під замком? — знову почувся бадьорий голос Теслі.

— Носа свого пхав, куди не треба, — відказав Семен.

— Відчиняйте, — нахабно закомандував єгер.

— Нам треба побалакати з ним, — трохи м’якше додав камердинер.

— Спершу ми його до сотника доправимо, — сказав Семен. — А потім уже балакайте, скільки влізе.

— Нам теж наказано його привезти, — відрізав Тесля. — Півночі ганяємося. Тож відчиняйте. Від сотника він нікуди не дінеться.

— Що так? — іронічно запитав Семен. — Анні терпець урвався?

Ми з Котелком перезирнулися.

— Ти мене чув, — сказав Тесля, і цього разу в його голосі бриніла погроза.

— Ми доставимо його сотникові — і край, — сказав Семен. — А далі — не наше діло.

— Так не піде! — відрубав камердинер.

Тиша.

— Е! Ти що, геть клепку стеряв?! — раптом закричав Семен. — Ти що робиш?!

Забрязкотіла упряж.

— Геть з дороги! — проревів Кисла Пика. — Чи ти оглух?!

— Хай коняка віддихне, — спокійно сказав Тесля.

— Куди розпрягати! — верескнув Семен, захлинаючись з обурення. — Н-но, рідненька!

Ляснув батіг. Тарантас зірвався з місця так, що ми з Котелком замалим не попадали.