Історія однієї істерії

— Він був для мене іншим, — розповідала Ксенія, і ці слова, схоже, завдавали дівчині болю. — Раніше в мене ніколи не було друзів.

Пізніше Ксенія довідалася, що подібна «схожість характерів» була підлаштована Киром. Він пудрив мізки дурненькій одногрупниці, щоб витягти якомога більше інформації про смаки Ксенії. А ще платив одному з одногрупників, щоб той починав невимушені бесіди про книжки, компакти, квіти…

— Нічого собі! — я навіть не зрозуміла, радіти мені за Ксюшу, чи ні. — Підозрілі методи, звичайно. Але… Це ж добре, що хтось приділяє тобі таку увагу…

— Нісенітниця! — Ксенія насилу стримувалася, щоб не перейти на крик. — Увага приділялася не мені, а лише черговій меті. Я була поживою для його самолюбства. Він не міг собі дозволити не підкорити мене. І саме цьому підкоренню приносив усі свої жертви.

— Чому ти так думаєш?

— Ця людина не вміє любити. Точніше, його серце вже зайняте. Ним самим. І немає там місця для когось іншого. Решту він нехтує. За те, що вони — не він.

Звучало, звичайно, красиво. Але мені були потрібні факти. І аж ніяк не про почуття Кирила до Ксенії, а про його причетність до зникнення Лариси й Алли. Я тактовно нагадала Ксенії про це й отримала нову порцію інформації.

Про підкуп одногрупника та «обробку» приятельки Ксенія довідалася за наймерзенніших обставин. Як і багато про що інше, пов’язане з діяльністю Кирила-завойовника, котрий подумки дав собі клятву, що Ксенія будь-що-будь стане його дівчиною.

Після репетицій трупа рідко розходилася відразу. Основна частина ще надовго засиджувалася у фойє, обговорюючи поточні ролі, світові події, або просто теревенячи ні про що. Одного разу після таких посиденьок вирішили зайти в гості до Кира. Він сам усіх закликав: «предки поїхали», «квартира практично безрозмірна», «ну чого ви, як діти малі, за мамками скучили?», «хто буде співати, якщо всі спатимуть?», «тільки ідіот може не скористатися таким запрошенням». Вечір провели чудово. Гітара, вино, свічки. У Кира виявилася розкішна бібліотека. Поступово всі відшукали собі «посадкові місця» та вляглися. Ксенія з Киром залишилися наодинці у вітальні, освітленій вогниками свічок, які мерзлякувато щулилися від протягу. Незручна мовчанка затяглася. Далі зволікати зі з’ясуванням стосунків не можна було.